У Вінниці наймасовіше захоронення воїнів Другої світової війни знаходиться на вул. Київській Першоджерело: Вінницька міська рада
На найбільшому у Вінниці солдатському меморіальному кладовищі на вулиці Київській отримали свій останній спочинок 4106 вояків. Біографії кожного з них пов’язані Другою світовою війною та вигнанням нацистських окупантів з України, зокрема і з Вінниці.
Цей солдатський цвинтар розташований упритул до давнього кладовища Слободи П’ятничанської (Лівобережних П’ятничан), заснованого ще у ХІХ ст. Навесні 1944 року саме тут було поховано більшість вояків, які загинули у боях з німецькою армією.
У 1956 році на братських могилах встановили чотири типові надгробки із зазначенням кількості спочилих. У 1972 році тут сформовано меморіальний комплекс авторства скульптора П. Левицького. До нього входить пілон із зображенням стилізованого меча, Вічний вогонь та гранітна стела з барельєфом скорботної матері. 1984 році на солдатському кладовищі відкрито плиту із написом частин 38-ої армії 1-го Українського фронту, які брали участь в боях за Вінницю.
У 2008 році на меморіалі відбулось перепоховання 100 останків жертв нацизму, померлих і закатованих у німецькому концентраційному таборі «Шталаг-329».
За інформацією істориків, окрім солдатського меморіального цвинтаря на Київській, на території Вінницької міської територіальної громади існують такі колективні військові та цивільні поховання, пов’язані з Другою світовою війною:
• Меморіал Слави на Європейській площі: перепоховання у братські могили решток людей, чия діяльність пов’язана з подіями Другої світової війни, тут відбулась у 1958 році. Сюди перевезли останки 73 осіб. Тоді ж окремо з’явились додаткові 6 індивідуальних поховань, а згодом – ще чотири. Інші імена, які викарбувані на меморіальних плитах цього комплексу, належать людям, – «борцям за радянську владу», які були пов”язані винятково з «громадянською війною».
• Меморіал пам’яті та братські могили жертв трагедії Голокосту у Вінниці на вул. Максимовича та Толбухіна (від 20 до 26 тис. осіб);
• Меморіал-поховання бранців німецького концентраційного табору «Шталаг 329» на вул. Чехова (точна кількість жертв не встановлена, останки 4042 осіб перепоховано у 2008-2009 рр.);
• Братська могила пацієнтів Вінницької психіатричної лікарні, вбитих нацистами у 1941-1942 рр., поряд із лікарняним цвинтарем (орієнтовно 1500 осіб);
• Братська могила вояків, загиблих у 1941-1944 рр., на Староміському кладовищі по вул. Якова Шепеля (більше 180 осіб);
• Дві братські могили солдатів (40 осіб у парку та 6 осіб на цвинтарі), загиблих у 1944 р. у с. Вінницькі Хутори;
• Братська могила вояків (5 осіб), загиблих у 1944 р., у мікрорайоні Сабарів на вул. Черняховського;
• Братська могила солдатів (3 осіб), загиблих у 1941 р., на цвинтарі
с. Малі Крушлинці.
Історики розповідають, що у роки Другої світової війни 1939-1945 років український народ дав до лав Червоної армії (ЧА), яка на той час входила до військ союзників Антигітлерівської коаліції, близько 6 мільйонів бійців. Кожен другий із них загинув, а кожен другий із тих, хто залишився живим, став людиною з інвалідністю.
Не зважаючи на пропагандистські заяви росіян про те, що «Росія перемогла б у війні, навіть якщо б Україна не входила до складу СРСР», внесок українців у розгром нацизму був величезним.
