Неймовірно, але ніжні, вишукані воско­ві чи парафінові віночки, які одягали наші бабусі й прабабусі на весілля, сьо­годні знову повертаються у вжиток!

Юна студентка педуніверситету і співробітниця “Центру історії Вінниці Марія Куряча кілька років тому заходилася збирати традиційні строї та прикраси, в котрих подоляни брали шлюб. Експонатів назбиралося на цілу виставку, котра нині експонується у педуніверситеті. Ця унікальна виставка так і зветься: “Просили мама, просили тато”.

Мода на воскові віночки прийшла до нас із західної Європи в кін­ці ХІХ століття, де в той час були модними вінки з білих квітів флердоранжу, перлів, перламутру. Прийшла і міцно вкоренилася у кожному селі. Наші дівчата навчилися твори­ти схожу красу − спочат­ку з воску, а пізніше з па­рафіну. У суботу носили кольорові вінки, у неділю — вишукані білі. З часом восковий (парафіновий) вінок став улюбленим і обов’язковим весільним атрибутом. Створювали їх з дроту різного діаметру, тонкого однотонного, чи кольорового паперу, використовували фольгу, деревну стружку, тканини, різноманітні намистини, вовну, нитки та клей. В кожної майстрині були свої «рецептури» змішування матеріалів та творчі секрети. Такі віночки мали право носити тільки наречені. Це був своєрідний оберіг. Його готували під конкретну дівчину. Віночок не можна було нікому давати міряти, позичати, чи дарувати. Після весілля його зберігали в іконі. Тоді така прикраса була чи не найбажаніша в наречених. Навіть в тяжкі часи, коли не вистачало грошей на святковий одяг нареченим, віночок мав бути! Про це розповідає Марія Куряча відвідувачам виставки, де представлені 17 традиційних головних уборів, які раніше одягали наречені, коли виходили заміж. Щоправда, старовинних вінків усього два. Решту — вона відреставрувала власноруч. Найдавніший вінок, який дівчина відтворила по фотографії – 1945 року. До експозиції ввійшли вбрання з Літинського, Піщанського, Бершадського, Крижопільського району Вінниччини та екземпляр з Полтавщини. А ще — старовинні весільні фотографії.

Соломія КАЛЮЖКО