Алея Слави стала третьою в окрузі: у Стадниці вшанували 18 полеглих захисників
У селі Стадниця відкрили Алею Слави з портретами вісімнадцятьох полеглих земляків. Поряд з іменами, які вже носять місцеві вулиці, постали й обличчя цих захисників.
Портрети на Алеї відкрили учні місцевої школи. Серед тих, чиї обличчя тепер на Алеї, — Дмитро Франишин, Анатолій Матвєєв, Віталій Горбатюк, Ярослав Шлапак, Віталій і Валентин Климчуки, Микола Рачок, Олександр Маєвський, Віктор Лочман, Юрій Ілик та Володимир Реган. Ще семеро — Євгеній Романенко, Олександр Шебуняєв, Євген Шиманський, Олександр Костик, Іван Капущак, Володимир Вирвихвіст і Микола Сисак.
Троє з цих захисників уже мають власні вулиці в селі: на честь Віталія та Валентина Климчуків назвали вулицю Воїнів Климчуків, а на честь Дмитра Франишина — вулицю Дмитра Франишина.
Мама Валентина Климчука пригадує, як син після служби повернувся додому, звів теплицю, навчався і мав намір продовжити освіту. На фронт він вирушив 25 лютого 2022 року — у день свого народження. Життя воїна обірвалося поблизу Любомирівки на Миколаївщині.
«Хлопців прикривав своїх і йшов самий останній. Його снайпери застрелили. Спас усіх, себе не спас. Мені телефонують мешканці Любомирівки, дякують, що багато рятував», — розповіла мама воїна.
На Алеї є й портрет Володимира Регана. «Дядею Вовою» називали його молоді побратими, разом із якими він дев’ять місяців тримав оборону на Покровському напрямку. Коли воїн загинув, вони приїхали з ним попрощатися.
«Хлопці були молоді. Він їм був як батько. Пліч-о-пліч воювали, їли кашу з одного казана. Так він для всіх і став “дядею Вовою”. Він народився у Стадниці, працював у Вінниці, але весь час був тут. Дуже любив техніку: працював трактористом, бульдозеристом, був водієм-механіком БМП. Обробляв землю, вирощував хліб. Казав: “Я богоугодний, бо хліб вирощую”. Для нас, родин, відкриття Алеї дуже важливе. Хочеться, щоб люди не просто проходили повз, а згадували, якою ціною ми маємо можливість жити», — поділилася спогадами Наталія, дружина Володимира.
Алея Слави в Стадниці стала третьою в старостинському окрузі: до неї такі Алеї з’явилися в Малих Крушлинцях і Гавришівці. У кожному селі на такій Алеї вшановують саме своїх полеглих жителів. Для Ольги Паламарчук підготовка Алеї стала нагодою ближче познайомитися з родинами загиблих і почути їхні історії.
«Важливо було почути родини, відчути їхній біль і зрозуміти, що означає для них це місце. Ми повинні бути поряд у складний для них час, підставити плече. Алея – частина цієї турботи», — наголосила Ольга Паламарчук.
До створення Алеї долучилося чимало людей. Односельці працювали разом із майстрами, допомагали місцеві підприємці та фермери, а господині готували їжу для тих, хто трудився на Алеї. Допомагати приїздили й люди з Вінниці. Ініціативу громади підтримав місцевий меценат, депутат Вінницької міської ради Віктор Мацера.
«Дякую всім, хто долучився, за небайдужі серця. Низький уклін жителям і фермерам, майстрам, нашим господиням, які годували людей під час роботи. Цю Алею створили для родин, для всього села і для молодших поколінь – щоб вони знали, якою ціною виборюється вільна Україна», — додала Ольга Паламарчук.
Щодня з родинами захисників спілкується Юлія Павлюк — керівниця Центрального регіонального центру при Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
«Пам’ять – для живих і для прийдешніх поколінь. Ми маємо змогу ростити дітей, будувати плани. Матері й дружини полеглих втратили найдорожчих людей. Низький вам уклін», — сказала вона, звертаючись до родин.
До родин звернулася й Юлія Вотчер — мама полеглого воїна Андрія Гунька, волонтерка та співзасновниця ГО «Мольфар». На відкритті вона згадала давню билину — про поранених козаків, які верталися додому. Цю розповідь вона чула давно, але пригадала про неї вже з початком війни.
«Сьогодні дивлюся на портрети ваших дітей і знаю, скільки болю стоїть за нашою свободою. Я схиляю голову перед вами. І пишаюся ними – кожним із наших захисників», — звернулася Юлія Луківна.
Тепер у рідному селі, де ці люди зростали, працювали та жили поряд з іншими, з’явилося місце, куди можна прийти, щоб зустрітися з пам’яттю про них. Сюди приходять самі чи приводять дітей, аби назвати воїна на ім’я й розповісти, яким його згадують у родині.
«Хочу подякувати Віктору Вікторовичу Мацері, який проявив ініціативу, підтримав її фінансово і, що головне, серцем і душею. Дякую людям, які приходили й просто допомагали, людям, які приїжджали з Вінниці. Це велика робота, яка об’єднує людей. Але відкриття такої Алеї не може принести щастя – воно нагадує про наших полеглих земляків», — зазначив Владислав Кривешко, директор департаменту міського господарства міської ради Вінниці, який до цього очолював Вінницько-Хутірський старостинський округ.
На відкриття Алеї завітали близькі загиблих — друзі, однокласники, побратими й посестри. Місцевий оркестр зіграв «Пливе кача». Прапори, що стояли біля портретів, віддали родинам воїнів.
