Необхідність робити запаси для українців пов’язано із подіями XX століття
В українців уся пам’ять про ХХ сторіччя – це необхідність робити запаси й бути незалежним від держави, від постачання продуктів. Однак нині у молоді формується вже інше ставлення до майна.
Про це в інтерв’ю Укрінформу розповіли автори дослідження “Культура (субкультури) бідності в Україні” – Оксана Міхеєва, доктор історичних наук, професор кафедри соціології Українського католицького університету, та Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень, координатор проєктів Української миротворчої школи в Херсонській області.
Зокрема, у відповідь на запитання, чи можуть бути поясненням нашої бідності наслідки комуністичних репресій, розкуркулення та Голодомору, Міхеєва сказала: “Зараз психологи дійсно вивчають, як Голодомор вплинув на свідомість українця. Причому на друге, третє покоління нащадків тих людей. Страх передається через моделі сімейної поведінки. Мій батько пережив 6-річним хлопчиком голод 1932-33 років на Херсонщині й уже дорослим постійно боявся, що в домі закінчаться продукти. У нас завжди був запас такий, що можна три місяці прожити. Практики домашньої поведінки старше покоління закріпило потім у своїх дітях, діти транслюють її й далі”.
“Потім вони закріпилися дефіцитом 1980-х. Необхідність робити запаси легітимізувалася”, – додав Данилов.
Як підкреслила Міхеєва, “у нас вся пам’ять про ХХ сторіччя – це необхідність робити запаси і бути незалежним від держави, від поставок. Зараз уся надія на молодь – у неї вже формується інше ставлення до власного житла, наприклад. Навіщо його мати, якщо можна орендувати, що набагато раціональніше, якщо у вас у перспективі мобільність, що веде вас за роботою? Для чого купувати авто, якщо можна викликати таксі чи “блаблакар”. Одяг перестав бути частиною презентації себе, статусу, головне – щоб функціонально, зручно”.
Водночас соціолог наголосила, що “головне для нас – мати бачення майбутнього. А ми його не створюємо. Бідність заганяє нас у практики виживання, коли людина проживає кожен день однаково, як одне тривале та не дуже приємне сьогодення, без минулого та майбутнього”.
“Якщо у вас завжди “день бабака” – то з нього буває важко вирватися. Але можливо – якщо ми всі разом спробуємо побачити своє життя в перспективі майбутнього. Образ майбутнього – це наша відповідь на те, чого ми хочемо, до чого прагнемо й, відповідно, готові докласти зусиль”, – наголосила Міхеєва.
