“Кожна поїздка сама по собі різна, але спогади про це збережуться назавжди”: історія вінницького волонтера Віктора Богданюка
В Україні кожен щонайменше раз, але займався волонтерством. Знайти те, чого ніде немає, доставити туди, куди немає доріг, зігріти серце й тіло, виявити безмежну доброту – це про наших українців, які здатні на все. З початком повномасштабної війни тисячі українців стали волонтерами та їздять в “найгарячіші” точки країни. Що спонукає їх до цього, розповів волонтер із Вінниці Віктор Богданюк.
Віктор пригадує, що з першого дня повномасштабного вторгнення на територію України хотів вступити до лав ЗСУ та його тоді не прийняли, тому свою допомогу вирішив надавати через волонтерство. Чоловік розповів:
“Спочатку з друзями займались збором допомоги цивільним та госпіталям, а з 10 травня 2022 року я почав їздити у зону бойових дій”
36 поїздок, тисячі кілометрів та сотні годин у дорозі здійснив Олександр Богданюк аби дістатись до зон бойових дій та привести допомогу нашим Захисникам та Захисницям. Та незважаючи на кількість відвідувань наших воїнів вони всеодно потребують чималої допомоги зазначив Віктор.
“Постійною потребою на сьогодні є тепловізори, коптери, автомобілі. Також – продукти, плівка, скоби й, так скажемо, умовний садовий інвентар. Все що просять – те й намагаємось знайти, придбати та доставити”
Збір коштів на формування гуманітарної допомоги чоловік висвітлював на особистій сторінці у фейсбуці, та каже, що наразі збір коштів відбувається важко. 30% грошей на придбання необхідних речей закриває із власного гаманця. За словами чоловіка, на початку повномасштабного вторгнення усі були згуртовані, але через певний період часу багато людей “забулися” що війна триває й що потрібно надалі допомагати. Чоловік запевняє що згуртованість пришвидшить нашу перемогу.
“Допомагають усі небайдужі, друзі, знайомі. Хочу подякувати за допомогу своєму другу Сергію Мітковському. Він проживає у Нідерландах, але сам родом із Вінниці. Він постійно допомагає закривати необхідні потреби, починаючи від амуніції до продуктів харчування. Серед іншого, передавав справжній голландський сир, яким ми пригощали кілька батальйонів. Ми намагаємось привести не лише необхідне нашим захисникам, але й щось новеньке, смачне. Найбільше їм до вподоби домашні смаколики, на які вони чекають з нетерпінням.
Найбільше чоловіку запам”ятався випадок, що стався у Запорізькій області. Вони з друзями приїхали, щоб передати гуманітарну допомогу. Хлопці на передовій перебували вже кілька місяців без ротації й сильно падали духом. Зізнається – поїхали, хоча було страшно, адже там були постійні обстріли. Заїхали у посадку, заховали машину й хотіли розвантажувати допомогу, а військові їм кажуть: “Не поспішайте, посидьте з нами, розкажіть, як там Вінниця. Що нового? Як люди там живуть? Бо нам необхідніше просто з кимось поспілкуватись, щоб розвіяти трохи думки від буденності, яка нас чекає тут щосекунди”.
“Кожна поїздка сама по собі різна, але спогади про це збережуться назавжди. Одного разу нас запросили пообідати до мінометників. Лиш ми сіли перекусити – поруч з нами прилетіло. Три «приходи» в метрах 50 від нас. Ось тоді було дійсно страшно, адже скрізь повилітали вікна, але в цілому я вже нормально ставлюсь до таких ситуацій”, – з гумором відповів Віктор Богданюк.
В перші дні Віктор їздив на Запорізький та Донецький напрямок. Останнім часом переважно буває у Бахмутському, Авдіївському напрямку та багатьох інших. Розповідає, що бувають й непередбачувані ситуації. До прикладу, як найдовша поїздка у п”ять днів, адже в дорозі зламався автомобіль і вони усіма підручними засобами намагались її полагодити.
Найбільша сума, яку було отримано волонтером за однин збір складала 87 тисяч гривень. За них придбали квадрокоптери, також завдяки наступним донатам були придбані тепловізори та 7 автомобілів.
“За мою діяльність міський голова Сергій Моргунов мене нагородив грамотою. І чесно – це несподівано. Приємно те, що тебе помічають. Бачать не лише хлопці, яким ти допомагаєш, але й місцева влада відзначила мою роботу, яку ми виконуємо щодня аби пришвидшити нашу Перемогу. Приємно бути поряд з тими, хто пише нашу з Вами історію. Найбільша моя мрія, щоб хлопці швидше повернулись живими додому та закінчилась війна”.
