Як працює «Цілодобова варта» у Вінниці: розповів один із найдосвідченіших її працівників – Іван Курпель
У «Цілодобовій варті» робота триває щодня й щоночі. Саме сюди звертаються вінничани щодо роботи комунальної сфери громади, коли їх щось турбує або потребують консультації чи поради. Один із тих, хто відповідає за швидкість реагування на такі звернення та безперервність комунікації із 37 підприємствами громади – Іван Курпель. У відділі оперативного реагування «Цілодобова варта» він працює вже 21 рік. Пройшов щаблі: від спеціаліста II категорії до заступника начальника.
На запитання, у чому секрет довіри жителів до служби та її диспетчерів, – відповідає просто: «У людяності кожного та відданості справі». На його думку, ці якості – першопричина прихильності, а вже потім йдуть різноманітні електронні сервіси, за допомогою яких кожен у разі потреби може звернутися до «Цілодобової варти» в будь-який час – навіть в екстремальних ситуаціях. Це, зокрема і голосова пошта Геопорталу, і Онлайн-чат, яким дуже зручно користуватися людям із порушеннями слуху, і звичайно – гаряча телефонна лінія.
На штурманському містку
Власне робоче місце Івана Павловича радше нагадує штурманський місток, де він і стратег, і практик. Каже, стає в нагоді попередній досвід, який набув, коли свого часу працював майстром у ЖЕКу: «Фактично я можу не тільки сказати як зробити, що зробити, а й можу сам це зробити…»
За карту Івану Курпелю правлять монітори комп’ютерів, на одному з яких постійно оновлюється інформація. Пояснює, білим кольором позначені роботи, які тільки в плані, жовтим – взяті до виконання, зеленим – вже виконані.
«Це єдина база даних, в якій працюють практично 37 підприємств міста. Тобто, якщо ми реєструємо звернення, відправляємо його в базу. Воно в системі онлайн з’являється у виконавця. Це може бути управляюча компанія або міські електромережі, теплопостачальні організації, Водоканал, ВінницяЗеленбуд, газовщики, ліфтовики… Відповідно до цього підприємства планують свої роботи, – розповідає Іван Павлович. – На мій погляд це взагалі прекрасно, тому що нам не треба телефонувати, перепитувати: «Хто робить? Що робить?» Без такої системи ми не змогли б фіксувати по 260, а то й 280 звернень на добу та приймати до 1000 дзвінків. Ми б фізично цього б не встигли».
За його словами, інтенсивність звернень залежить від сезону. Їх більшає, коли люди повертаються із дач – ближче до осені й старту навчального року, та з початком холодів.
«У принципі всі зміни в місті проходять через нас. Прикладом, реорганізація транспортної системи чи запровадження електронного запису у дитячі садочки. Спочатку все це викликало несприйняття. Було чимало дзвінків. Ковід – знову ж таки, – пригадує Іван Павлович. – Немає таких питань, які б нас не стосувались. Зокрема, на початку повномасштабного вторгнення одним із найнагальніших було розселення вимушених переселенців. Нашим завданням було комунікувати із пунктами тимчасового розміщення людей та звіряти скільки є вільних місць для влаштування людей на ночліг чи більш тривале проживання».
Наша хата не з краю
Із цього Іван Павлович розпочинає розповідати про болючу тему, яка торкається життя літніх людей. Переважно вони користуються кнопковими телефонами, що не дають доступу до мережі Інтернет, тож за порадою та допомогою зазвичай звертаються до «Цілодобової варти».
«Ось сьогодні зранку мені зателефонував чоловік із проханням знайти телефон та адресу нотаріальної контори. В принципі в мене такої інформації немає, але інтернет знає все, тому таким людям ми допомагаємо, не відмовляємо нікому. Для молоді це не складає труднощів, вони запросто за дві секунди знаходять все, що їм потрібна, а ось для старшого покоління – це проблема… – ділиться Іван Курпель. – До речі, під кінець кожного місяця в нас цілий потік дзвінків під загальною назвою «Я не можу передати показники лічильника». Знаєте, бабці та дідусі здебільшого не хочуть турбувати із таких питань своїх дітей та онуків. Вони по три доби сидять та накручують телефони, а додзвонитися не можуть. Звичайно і в таких ситуаціях ми допомагаємо, даємо покрокову інструкцію або в крайньому випадку передаємо показники самі, хоча це й не входить в наші обов’язки. Потім люди дякують… Але хочеться, щоб і діти були більш уважнішими до життя своїх батьків».
До котрої години собака має право гавкати?
Це одне із найкурйозніших запитань, яке довелось почути Івану Павловичу за роботу у «Цілодобовій варті». Поставила його мешканка Старого міста, викликавши зрозумілу реакцію. А ще був чоловік у ліфті, який застряг і не міг пояснити, де знаходиться.
«На моє запитання бідолаха відповідав приблизно так: «Прийшов до товариша. Він живе тут, якщо повернути направо, а потім трішки наліво і піднятися на 5-й поверх». Лише після наших інструкцій, чоловік зміг докричатися до мешканців будинку, дізнатися адресу, на яку ми викликати ліфтову службу», – сміється Іван Павлович.
Але, за його словами, частіше лунають серйозні питання, які вимагають відповідного реагування.
«На це не шкодуємо ні часу, ні сил. Коли треба, то усі виходимо у вихідні. Робимо все, щоб допомогти людям», – зауважує Іван Павлович.
Єдина дружна сім’я
Роботу Іван Курпель найбільше цінує за можливість відчувати себе потрібним.
«Цілодобова варта» – все одно, що дружна сім’я і це, між іншим, завдяки нашій керівниці Антоніні Янківні Іващук. Вона строга, але справедлива, – замислюється Іван Павлович.– Тут потрібно бути дипломатом, адже скільки людей, стільки ж характерів. Можу сказати, що мені з колективом поталанило, всі легкі на підйом. Кинули клич – раз-два взялися разом. Ми все робимо спільно, ми всі одна злагоджена команда. Мова не лише про окремий колектив, а про всіх вінничан – ми всі і є ця команда».
