Понад тисячу вінничан подолали двокілометрову дистанцію пам’яті за полеглими Героями
У День пам’яті захисників України, 29 серпня, у Вінниці вдев’яте відбувся всеукраїнський забіг «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України». Понад тисячу учасників пробігли два кілометри, присвятивши дистанцію військовим, які загинули, захищаючи незалежність і територіальну цілісність держави.
Люди вийшли на старт із портретами рідних і друзів, українськими прапорами та стягами військових частин і бригад. Кожен біг за конкретного захисника чи захисницю — близьку людину, побратима, посестру, колегу або воїна, з яким не був знайомий особисто.
Заступниця Вінницького міського голови Галина Якубович наголосила, що цей забіг об’єднує родини, колективи, дорослих і дітей, цивільних та військових. За роки існування акція охопила різні регіони України та майже 40 країн світу. Майже у повному складі до заходу долучився Департамент соціальної політики міської ради. Його директорка Валентина Войткова розповіла, що серед працівників є люди, які втратили на війні рідних; колектив вийшов на трасу, щоб підтримати їх, ушанувати загиблих військових і згадати колегу Олега Остапенка, який став на захист України та загинув.
Дистанцію також подолали представники Національної поліції, закладів вищої освіти, міських спортивних шкіл, військових підрозділів і муніципальних установ. Чимало учасників приєдналися без попередньої електронної реєстрації, тож фактична кількість бігунів перевищила зазначену у списках.
Голова Комітету по фізичній культурі і спорту міської ради Сергій Краєвський зауважив, що за кожним полеглим захисником стоїть родина — діти, батьки, кохані люди, тож молодь має знати, кому завдячує можливістю жити у своїй країні. Всеукраїнську акцію свого часу започаткував Олег Дурмасенко — батько полеглого оборонця Донецького аеропорту. Долучитися можна з ім’ям знайомого або незнайомого військового, який загинув у боротьбі за Україну від 2014 року.
Першим умовну фінішну лінію перетнув військовослужбовець Павло Токарчук, який присвятив забіг побратиму Юрію Піщевському з позивним «Бєс». Він подякував захисникам, що тримають лінію бойового зіткнення, і наголосив, наскільки важливо для ветеранів мати змогу ходити, бігати й жити на своїй землі. Тетяна бігла за найближчого друга Андрія Дзигаленка з позивним «Дзига», який став їй братом; вона зізналася, що такі заходи нагадують, яку ціну заплачено за можливість жити, і що вона завжди бере участь у вшануванні полеглих Героїв.
Леся Кудрик прийшла на забіг із донькою та сином — це вже третя її участь в акції. Дистанцію вона присвятила чоловікові Віталію та несла прапор із підписами його побратимів. Жінка розповіла, що половини хлопців, які розписалися на цьому стягу, вже немає, але вона хоче, щоб люди розуміли, що означає жити без батька і чоловіка.
Фінішери один за одним піднімали фотографії та називали Героя або Героїню, яким присвятили дистанцію. Поруч фінішували діти, військовослужбовці, ветерани та родини полеглих — цього дня їхні імена почули понад тисячу людей.
