Вінниця 11 вересня прощається з воїном Тарасом Маляренком, який загинув на Донеччині
У Вінниці 11 вересня віддають останню шану Тарасу Маляренку — захиснику з позивним «Маляр», який віддав життя за Україну. Наш земляк став до лав оборонців рідної землі у березні 2022 року.
Спочатку він проходив службу в 379-му окремому батальйоні охорони та обслуговування, де відповідав за постачання боєприпасів і спорядження підрозділам на найскладніших ділянках фронту. Згодом головний сержант приєднався до 109-ї окремої бригади територіальної оборони, де на посаді гранатометника мужньо виконував завдання на Донецькому напрямку. Свій останній бій воїн провів 15 травня 2025 року в районі села Стара Миколаївка під Краматорськом. Загиблому було 42 роки.
«Мамо, в мене все добре, незабаром побачимося», — ці слова, мов заклинання, Тарас повторював матері, щоб уберегти її від зайвих хвилювань. Як згадує Віра Володимирівна, син передусім дбав про її спокій, тож про свої фронтові будні майже не розповідав. Хто ж міг знати, що те прощання стане останнім. Відтоді жінка з болем перечитує грамоти, що надходили від командування частини: у них — подяки за зразкову службу та сумлінне виконання військового обов’язку. Серед відзнак воїна — почесна медаль Президента України «За оборону України».
«Тарас був дуже доброю дитиною, справжнім патріотом, людиною честі та великого серця. Коли трагічно обірвалося життя мого старшого сина, а згодом передчасно пішов і чоловік, він залишився єдиною опорою та надією для мене. Моєю душею, моєю гордістю та усім всесвітом», — каже мати загиблого.
Прийшов Тарас Маляренко на світ 11 березня 1983 року у Вінниці. Здобував освіту в середній школі №27, а фах опанував у Вищому професійному училищі №11, де вчився на слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування. Відслуживши строкову в армії, усе трудове життя віддав улюбленій справі — зокрема працював у ТОВ «Аріта». Разом із дружиною Іриною виростив двох синів; нині хлопцям 16 та 12 років.
«Про такого батька, чоловіка і сина, яким був Тарас, можна лише мріяти. Він дуже любив дітей, віддавав нашим хлопчикам увесь свій вільний час. Вони до останнього вірили, що татко повернеться і вони знову підуть, як планували, на риболовлю чи по гриби, — розповідає дружина полеглого воїна Ірина. — Тарас мріяв поставити на ноги синів, дати їм можливість отримати гарну освіту, добудувати будинок… Бог знає, скільки всього доброго він міг зробити, але усе перекреслила війна».
Попрощатися з Тарасом Маляренком вінничани зможуть 11 вересня: о 12:30 — на вул. Л. Лук’яненка, 41, а о 14:00 — у Спасо-Преображенському кафедральному соборі. О 15:00 воїна поховають на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Рідним і близьким — щирі співчуття. Полеглим Захисникам України — вічна шана й пам’ять!
