Вахтанг Кіпіані у Вінниці: національний Пантеон, повернення історичних постатей і доля українських могил за кордоном
Про те, як повертають в Україну імена й останки видатних діячів та хто заслуговує на місце в національному Пантеоні, у Вінниці розповідав Вахтанг Кіпіані — історик і журналіст, який очолює «Історичну правду», а нині також несе службу в 2-му корпусі Національної гвардії України «Хартія».
Зустріч у громадському просторі «Ратуша» зібрала близько пів сотні слухачів. Ішлося про те, як постає національний Пантеон, за якими прописаними в законодавстві критеріями туди можуть потрапити визначні українці, а також про державну політику в цій царині. Розмова виявилася ширшою за саме повернення імен на Батьківщину — вона торкнулася й культури пам’яті загалом. Адже коли бережуть імена та історії тих, хто в різні часи змагався за українську державність, відновлюється історична тяглість, а отже, стає зрозумілішою й та боротьба, яку Україна веде сьогодні.
Чимало уваги віддали й тому, що чекає на поховання українців за кордоном. Серед них — чимало вихідців із Вінниці, Вінниччини й Поділля, які в ХХ столітті відстоювали незалежність України.
Лектор зауважив, що і сам причетний до творення національного Пантеону. Робота, за його словами, вже триває, а одним із її вагомих етапів стало повернення в Україну Андрія Мельника та Євгена Коновальця.
«Ми багато уваги приділяємо пам’яті про героїв попередніх воєн за незалежність України. Я долучений до роботи зі створення національного Пантеону. Уже маємо приклади повернення наших героїв – Андрія Мельника та Євгена Коновальця. Таким чином ми популяризуємо знання про нашу історію та чин наших героїв, щоб суспільство розуміло, чому важливо повертати цих людей в Україну», – зазначив Вахтанг Кіпіані.
За словами Кіпіані, Пантеон — це не тільки місце поховання визначних українців, а й складова цілісної державної політики пам’яті. Така політика охоплює й видавничі проєкти, кінострічки, назви вулиць та інші інструменти популяризації історії.
«Багато націй мають свої пантеони та сформовану політику пам’яті про героїв. І це не обов’язково лише перепоховання чи встановлення пам’ятника. Це можуть бути видавничі програми, назви вулиць, фільми та багато іншого. Завдяки цьому постаті наших героїв стають ближчими та зрозумілішими сучасникам», – наголосив історик.
Окрема розмова стосувалася того, чиї останки можуть бути повернені в Україну надалі. За словами Кіпіані, держава цей напрям уже опрацьовує, проте кожен такий випадок вимагає окремої юридичної та організаційної підготовки, адже законодавство країн, де сьогодні поховані українські діячі, різниться.
Не оминули й постатей, чиї долі пов’язані з Вінниччиною. До них Кіпіані відніс Миколу Лівицького — уродженця Вінниччини та президента Української Народної Республіки в екзилі.
«Пантеон – це місце національної пам’яті. Коли людина у Польщі чи Франції хоче дізнатися, де поховані їхні правителі, політики чи митці, вона може прийти до такого спільного місця пам’яті. Українці точно не гірші за інші нації, тому створення національного Пантеону – це ще один крок у напрямку правильної державної політики пам’яті», – підкреслив Вахтанг Кіпіані.
Гостро постало й питання про те, що буде далі з українськими могилами за кордоном. Своїми міркуваннями поділився директор КЗ «Музей Вінниці» Олександр Федоришен:
«Один із найважливіших аспектів, озвучених на події паном Вахтангом, – подальша доля сотень і тисяч поховань українців – учасників збройної боротьби за Незалежність України у ХХ столітті. На жаль, через специфіку європейського законодавства їхні могили загрожені через несвоєчасну сплату оренди. Велика кількість з них були уродженцями Вінниці, Вінниччини та Поділля. До прикладу, у Вінниці народився підполковник Армії УНР Володимир Чорноморець, учасник Першого Зимового походу, заступник голови Товариства вояків Армії УНР у Франції».
