У середмісті Вінниці тривають археологічні розкопки на території комплексу Домініканського монастиря
Козацькі люльки, старовинні монети, рештки вишуканого посуду… У середмісті Вінниці тривають археологічні розкопки на території комплексу, де було засновано Домініканський монастир, перша згадка про який датується 1624 роком. Нагадаємо, дослідження тут стартували у 2013 році. Наразі важливим є завершення робіт, які були розпочаті раніше, щоб зберегти історичну спадщину. Адже волога, мороз й сонце мають негативний вплив на неї.
Керує Археологічною експедицією співробітниця Вінницького обласного краєзнавчого музею, кандидатка історичних наук Ольга Манігда. А допомагають їй у цьому фахівці Музею Вінниці, студенти Донецького національного університету ім. В. Стуса, Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Долучаються й волонтери. Замовником археологічних робіт виступає департамент архітектури та містобудування міської ради.
«Це історія про патріотизм, турботу про минуле й небайдужість до майбутнього, – каже керівниця Археологічної експедиції Ольга Манігда. – А розпочалась вона у часи попередніх розкопок – у 2013 та 2018 роках – із легкої руки співробітниці Інституту археології НАНУ, кандидатки історичних наук Лариси Виногродської. Саме вона відкрила цей надзвичайно нашарований пиріг із XV по XX століття. Науковиця виявила тут і рештки дерев’яних споруд, і кам’яні підмурки, і величезну кількість різноманітних споруд, таких як льохи, поховання (склепи), котрі очевидно належали до території, поки Домініканський собор був діючим, – розповідає Ольга Манігда. – Центр міста може пишатися такою величезною історичною спадщиною».
Цьогоріч Археологічна експедиція приступила до роботи 15 червня. Триватимуть розкопки до кінця липня. Зокрема, учасники розкопок заглиблюються у культурний шар XVII cтоліття. Вдалося знайти дві козацькі люльки з білої глини, кілька монет часів російської імперії, набори кахель, фрагменти кераміки тощо.
«Ми не розраховуємо на якісь великі відкриття, оскільки наше завдання –завершити ті дослідження, які були розпочаті раніше. Та дати відповідь на запитання: чи можна відкрити цей об’єкт для відвідувачів, чи краще його законсервувати. Адже багато факторів впливає на його безпеку. Це й волога, й морози, й сонце. Підбір оптимального проєкту для того, щоб зберегти ці рештки – є пріоритетним», – зазначила Ольга Манігда.
А поки лише часті дощі заважають дослідникам поринути у живу історію без зупинок. На спеку ж вони не нарікають. Кажуть, хоча й дуже важко, проте надзвичайно цікаво. Саме цікавість змусила й вінничанку Ірину Батирєву знову взятися за лопату. Розповідає, вперше долучилася до експедиції у 2018 році. Тоді зі своїми студентами з педуніверситету лишень дійшли до чергового розкопу. Тож, щойно дізналася про поновлення досліджень прийшла знову. Але вже з донькою, котра мріє вступити у виш на історичний факультет.
«Мені цікаво, що ж тут. Бо ми тоді саме дійшли до цього шару й не бачили, що буде далі, – зізнається пані Ірина. – Тут і черепки, і кістки, і скло є. Пізніше це все буде чиститися, описуватися. Оскільки донька збирається опановувати історичну науку, то у такий спосіб я їй курси з археології проводжу. Звичайно, дитині важкувато, але, знаю, що коли дійде до вивчення артефактів, її захопить археологія».
Натомість Марк захоплюється археологією вже давно. Він – студент ВДПУ та водночас працює у Краєзнавчому музеї. У розкопках території Домініканського монастиря також бере участь вперше. «Ця практика поглиблює знання в такій науці як археологія. І взагалі дає поняття про те, що відбувалося і відбувається у Вінниці в археологічному плані. Мені, як історику, дійсно важливо це знати», – каже юнак.
«Нам дуже пощастило, що у нас працюють круті, вмотивовані студенти кількох вишів, – зазначила Ольга Манігда. – Наразі 2 групи із Донецького національного університету вже завершили свою практику, а Вінницького педуніверситету – продовжують розкопки. Дуже тішить нашу експедицію також те, що на підмогу приходять студенти-волонтери. Зокрема, з Могилянки, Київського національного університету ім. Шевченка».
За словами керівниці проєкту, подеколи на майданчику збиралося до 30 молодих людей. Це надзвичайно важливо як для їхнього професійного зростання, так і для пізнання історії міста та України.
«Україна воює за свою історію, за свою спадщину і за утвердження того, ким ми є. Тому зберігати тяглість того, що знаємо про нашу історію та передати її далі – це дуже важливо, – підсумовує Ольга Манігда. – І загалом той факт, що ми зараз маємо можливість працювати, це виключно завдяки Збройним Силам України».
Довідкова інформація про домініканський комплекс у Вінниці, підготовлена старшою науковою співробітницею Музею Вінниці Вікторією Колесник.
У 1624 році (за іншими джерелами, 1626 року) домініканська капітула прийняла рішення, затверджене луцьким єпископом Ґроховським, про переведення домініканців із Черленкова (нині Селище Вінницького р-ну) до Вінниці. Ченці набули в місті ділянку, розміщену із західного боку від єзуїтського комплексу, який того часу був відмежований, але ще не забудований. Обидва комплекси розділяла вулиця, яка згодом зникла.
Домініканці до 1630 року спорудили невеликий дерев’яний монастир з костелом (ймовірно, на кам’яному фундаменті). Кошти на будівництво – 4 000 злотих – виділив при переміщенні з Черленкова Стефан Черленківський, перший фундатор домініканського осередку у Вінниці. Крім того, використовувалися пожертви доброчинців. Територія монастиря також поступово зростала завдяки приватним записам різних осіб.
Деякі дослідники датують зведення огороджувального муру зі стрільницями
навколо домініканського кляштору до 1647 року, однак таке потужне і коштовне
будівництво навколо невеликого дерев’яного комплексу видається малоймовірним. Припускаємо, що огорожа перед Хмельниччиною також була дерев’яною.
Перший домініканський осідок у Вінниці двічі був зруйнований: 1648 року козаками і татарами та близько 1700 року – татарами. Після першої руйнації його відбудував Стефан Черленківський, після другої – Михайло Калетинський. Втім, дерев’яний осідок поступово занепадав. У 1750–1758 роках на тій самій ділянці (затвердженій домініканцям сеймовою конституцією 1647 року), тільки дещо вище від дерев’яних споруд, збудовано мурований костел із монастирем. Його фундаторами були брацлавський земський суддя Міхал Ґрохольський та його дружина Анна з Радзімінських, які 1758 року записали вінницьким домініканцям на утримання 30 000 злотих.
Ймовірно, саме в той період домініканський комплекс було оточено огороджувальним муром на кшталт єзуїтського. Обидва комплекси також розділяв мур, переважну частину котрого становили стіни двох флігелів єзуїтського монастиря.
