…Мій кравчику люб’язний, ти кращий майстер в місті;
Ось в кошику моєму є паростки і листя.
Про юних кажуть часто — зелене ще, зелене.
Ах, так уже не скажуть, мій кравчику, про мене!
Не відкладай на потім, візьми листки та парость
Й мені на сиві роки поший зелену старість.
Хай деревом я стану шпачиним чи лелечим,
Нехай дрозди будують гніздо мені на плечах.
Гніздо, немов зелену до казочки зав’язку,
Триматиму на собі, вигойдуючи казку…

Це вірш Шики (Овсія) Дріза, оригінального єв­рей­ського поета, який писав вірші на ідиш.

Він наш земляк, вінничанин, народився 16.05.08 у с. Красне тодішньої Подільської губернії. Його батько Шика (Овсій) поїхав до Америки на заробітки, але помер у дорозі. Мати вдруге вийшла заміж. Дитинство майбутнього поета пройшло в будинку діда, який був лудильником.

Маленький Шика-Овсій навчався у єврейській школі. Підлітком він поїхав до Києва, працював на заводі «Арсенал». Але потяг до мистецтва у мрійливого хлопця був нездоланним! Він малює, займається ліпленням, готується стати скульптором. Врешті, вступає у Київське художнє училище при Київському інституті мистецтв. Разом з тим у кінці 20-х років починає друкуватися в літературних журналах, а вже в 30-х роках виходять його перші поетичні збірки на ідиш. Шику Дріза помічають критики, відзначають його збірку «Штоленер койєх» — «Сталева міць». На хвилі ентузіазму Овсій йде добровольцем у Червону Армію. Служить у прикордонних військах на Західній Україні, де у 1939-1941-му роках допомагає євреям-біженцям з окупованої фашистами Польщі.

А далі – Друга світова, фронт! Овсій Дріз із 1941-го по 1945-й роки воював, був військовим кореспондентом, служив офіцером до 1947 року. Але після війни почався важкий період: убито режисера Міхоелса, закрито єврейські школи, ліквідовано Єврейський антифашистський комітет і видавництво «Дер Емес» — «Правда». Вірші Дріза стали непотрібними.

Довелось Овсію якось заробляти на життя. У Москві він працював маляром, обробляв мармур. Після смерті Сталіна у 1953-му його взагалі хотіли виключити з Союзу письменників, як баласт.

У 50-х почалось відродження радянської єврейської літератури. Дрізу довелось перекладати свою поезію з ідиш на російську. У 60-70-ті роки за творами Овсія Дріза створювали мультфільми, театри ставили п’єсу «Срібна кузня», вірші були покладені на музику. Його книжки друкувалися міль­йонними тиражами, перекладалися на мови народів радянських республік.

Улюбленим героєм Дріза є хлопчик Еник-Беник (на ідиші «екнікл» – онук, а «Беник» – пестливе від Беньямін чи від «бен» – син). Всі пам’ятають дитячу лічилочку «Еники-беники їли вареники». Дріз обожнював єврейський гумор.

Але Овсій Овсійович з гіркотою зауважував, що його твори виходили у перекладах багатьма мовами, окрім української, хоча більшість життя його пов’язана саме з Україною. Помер Овсій Овсійович Дріз 27 лютого 1971 року від третього інфаркту, похований у Москві на Востряковському кладовищі. Лише у 2006-му році вийшла книга українських переспівів єврейських віршів Овсія Дріза та оповідок «Казкове місто Дріздзень» вінницького письменника Григорія Усача.

…Меморіальну дошку в 110-й день народження Овсія (Шике) Дріза відкрили в його рідному селі Красне Тиврівського району Вінницької області на стіні будинку культури.

Автор: Ірина Зонова