Сергій Кармаліта: «Щодня підтримую і займаюсь спортом, бо влада на нього «забила»
Якою має бути система розвитку спорту e Вінниці і в Україні в цілому? Як мер міста може посилити підтримку спорту?
Про те, що штангою може займатися будь-який хлопчисько і що для підлітків у нашому місті заняття важкою атлетикою безкоштовні. І, звичайно ж, про власну систему тренувань в інтерв’ю нашому виданню розповідає відомий бізнесмен, громадський діяч, президент федерації важкої атлетики Вінницької області Сергій Кармаліта.
– Сергій Володимирович, ви у чудовій фізичній формі! Відкрийте власний секрет тренувань та довголіття у спорті?
– Як кажуть, для мистецтва, спорту і кохання в будь-якому віці треба мати бажання та здоров’я. Тому у свої 50 років я щодня приділяю бігу одну годину. Також корисно чергувати спортивну ходьбу із швидким бігом.
Також обов’язково виконую вправи на брусах і турніку. В середньому – по 5-7 підходів по 15-20 разів. І 2-3 рази в тиждень відвідую бассейн – пропливаю хоча б один кілометр.
– Вражає!
– Насправді нічого надприродного немає. Складно тільки на початку. Зараз мені вже і кілометра недостатньо. Бігаючи і плаваючи, я включаю Ютуб і встигаю проаналізувати всі важливі інтерв’ю та експертні думки, так що відразу «вбиваю» двох зайців.
– А як ви опинилися в світі важкої атлетики?
– Мені завжди подобався спорт, у дитинстві приділяв багато часу загальній фізичній підготовці. Коли працював депутатом міської ради, зіткнувся з проблемами розвитку важкої атлетики. Мій товариш, майстер спорту, показав мені старий зал на стадіоні “Локомотив”. На той момент це був «убитий», розвалений склад – вода тече, все прогнило.
І ось, коли у нас на комісії йшла підготовка до бюджетної сесії, я спробував пояснити міському голові, що у Вінниці пора відродити “штангу”. Розумієте, “штанга” – це такий вид спорту, яким може займатися будь-який хлопчисько. Не потрібно купувати шолом або рукавички. Одягнув кеди, спортивки – і пішов “залізяки” тягати. Загалом, я вибив гроші з бюджету, ми зробили ремонт, закупили нове обладнання.
– І, судячи з усього, на цьому ви не зупинилися …
– Так, після цього я серйозно зайнявся процесом, і хлопці запропонували очолити обласну федерацію. Особливо актуальним це питання стало, коли в 2004 році закінчилися чергові Олімпійські ігри і федерації потрібен був лідер. І ось уже 15 років є працюю президентом Вінницької федерації важкої атлетики… Це вже четвертий Олімпійський цикл. Роблю все можливе, що в моїх силах, щоб допомогти талановитим хлопцям. Ми розвиваємо інфраструктуру, організовуємо фармакологічну підтримку силової підготовки, оплачуємо спортивні змагання.
Наш основний спортивний зал знаходиться по вулиці Генерала Арабея, 3, де знаходиться фізкультурно-спортивне товариство «Колос». І тут з 1989 року безперервно працює секція важкої атлетики. Також у нас ще є зали на Центральному стадіоні та у Вінницькому кооперативному інституті.
– Скільки коштує разове заняття в «Колосі»?
– Для підлітків заняття важкою атлетикою безкоштовні. На атлетичних тренажерах і в секції спортивної гімнастики разовий абонемент коштує 15 гривень, а місячний – 150 гривень. Це найнижча ціна у Вінниці.
Буквально місяць тому зал обладнали новими тренажерами, зараз ще докуповується новий інвентар.
Для розуміння порядку цифр і необхідних інвестицій розповім, що, наприклад, новий гриф коштує одну тисячу доларів, а повний комплект з кольоровими дисками – близько 4 тисяч доларів.
– Я вже готовий до вас ходити підкачуватися за разовим абонементом…
– Будь ласка, будемо раді. Зал працює з 8 ранку до 9-ї вечора кожен день, окрім неділі.
– Розкажіть про досягнення віннтицьких спортсменів за ці роки?
– Ми пишаємося, що в нашому тренерському штабі є майстер спорту міжнародного класу, чемпіон світу з важкої атлетики серед студентів, призер чемпіонату світу по юніорам Костянтин Соцков. Він сам 6 років був в олімпійській збірній, а зараз – старший тренер чоловічої збірної України з важкої атлетики.
Також у нашій команді працює чудова дівчина Любов Кураченко, призер чемпіонату Європи серед молоді. Загалом за останні 15 років нами підготовлено понад 40 майстрів спорту, тобто по 3-4 щороку.
Ми постійно в пошуках нових зірочок та «вирощуємо» із них майбутніх чемпіонів та рекордсменів, які гідно представлятимуть Україну та Вінницю на міжнародних змаганнях.
Також обов’язково хоча б раз у олімпійський цикл проводимо всеукраїнські змагання. Це досить витратна частина, тому що все має бути на найвищому рівні. Ці змагання неприбуткові, вхід завжди безкоштовний, бо це популяризація спорту, а не бізнес…
Тому я роблю все, щоб для дітей та дорослих у Вінниці був вільний доступ до занять важкою атлетикою.
– А що потрібно для того, щоб стати майстром спорту?
– У першу чергу, бажання. По-друге, терпіння, працьовитість, цілеспрямованість. І, звичайно, час. Є такий вислів: «штанга» зростає повільно». Свої можливості потрібно розвивати не за день-два, а роками. В середньому, якщо підліток прийшов у секцію в 14-15 років, то до 20 років він може стати майстром спорту. А взагалі займатися спортом потрібно все життя.
– А які потрібні фізичні показники?
– Наприклад, у СРСР, щоб потрапити в секцію, потрібно було пройти жорсткий відбір. Це біг, стрибки, віджимання. Нормативи здавали для того, щоб відібрати кращих і відсіяти слабких. Зараз все набагато м’якше, тому що нинішня молодь «запала» на гаджети. Плюс досить складно пояснити батькам, що краще віддати хлопчика до нас, ніж, наприклад, на футбол.
Успіх спортсмена залежить від правильних навантажень і тренера-професіонала. І тоді нічого, крім користі для здоров’я і сили духу, ви не отримаєте.
Додам, що штанга – це фундамент будь-якого спорту. Тут загартовується характер. Якщо взяти, наприклад, бокс або боротьбу, то це контактний вид спорту, де ти борешся з суперником. А у важкій атлетиці ти борешся з самим собою. Твоє завдання – перемогти свій страх. Якщо не перебореш його, то вагу так і не візьмеш…
– А в чому полягає головне завдання тренера?
– Зробити із молодих хлопців насамперед гідних людей, справжніх чоловіків, які будуть служити прикладом для інших.
– А зараз міська влада Вінниці допомагає важкій атлетиці?
– На жаль, ні… Скажу так: у тих видах спорту, де керівник федерації «дружить» із керівництвом міста, то там є підтримка та фінансування. За це голова федерації має бути лояльним до влади, всіляко вихваляти її і тоді міські депутати “правильно” проголосують за виділення коштів на підтримку цього виду спорту .
– Тобто діє «схема» – бюджетні гроші в обмін на лояльність?
– Я думаю, що саме так. На жаль, простим тренерам ніхто і нічого не дає. Їх навіть на поріг не пускають.
У Вінниці був реальний випадок, коли видатного тренера звільнили за те, що він пішов попаритися в сауну не з тим, а з іншим… І той «інший» публічно критикував мерію. Уявіть, до якого маразму доходить!? І головне – чому ставлення до розвитку спорту та нашої молоді має залежати від плазування перед чиновниками? Спорт і політика мають функціонувати незалежно один від одного.
– Який підхід до фінансування спорту підтримує Сергій Кармаліта ?
– На жать, спорт в Україні в жалюгідному стані. Є пряма паралель між низькими досягненнями і катастрофічним браком грошей. Безумовно, держава повинна фінансувати спорт. Але, з огляду на децентралізацію, саме на міській владі та раді нині лежить значно більша відповідальність.
У Вінниці, як і в багатьох інших містах України, є тренери і спортсмени високого рівня, які могли б успішно проявити себе на міжнародних змаганнях… І є ряд проблем на шляху до їхніх перемог. Це відсутність сучасної інфраструктури, недостатнє фінансування, проблемна законодавча база, яка не дозволяє залучати більше коштів.
Вирішувати ці проблеми на місцевому рівні – завдання керівництва міста. У цьому ключі має бути тісна співпраця мера з комітетом соціальної та молодіжної політики, з усіма без винятку федераціями та громадськими організаціями.
Мер повинен постійно збирати «круглі столи», залучати підприємців до фінансування, обіцяючи за це всіляку підтримку з боку міста. Я запевняю вас, що в Вінниці дуже багато бізнесменів, які готові відгукнутися. І мова таки не про фантастичні цифри. Спорту потрібно небагато, але весь час… І вінничани за це будуть вдячні, але ж цього всього немає! І не може так бути, що одному із видів спорту виділяють шалене фінансування, а інший – не отримує нічого.
– А що робити з дітьми із багатодітних родин, де батькам 100% не вистачає коштів на оплату спортивних секцій? Може, ці таланти має підтримувати місцеве самоврядування і вся громада?
– Хочу зазначити, що система дитячої та юнацької спортивної підготовки насправді не передбачає оплату занять батьками. Але, на жаль, належного фінансування на утримання дитячих та юнацьких спортивних шкіл ми не маємо… Тому майже весь тягар лягає на плечі батьків… І ви подивіться, яка у нас в Україні цікава закономірність.
У 2018 році українська збірна перемогла на Всесвітній літній гімназіаді – змаганні для спортсменів-школярів з усього світу. Тоді в Марокко ми взяли 112 медалей! Це просто фантастика! А на літній Універсіаді в 2019-му українські студенти завоювали всього… 20 медалей. Про що це говорить? Про те, що спорт в Україні підтримують батьки. Коли дитина ходить у школу, тато і мама платять за спортивні секції, купують спорядження, роблять внески, возять маленьких «зірочок» на змагання за свій рахунок. Коли ж справа доходить до університету, держава, на жаль, не створює умов для продовження спортивного майбутнього студентів… І успіхи та медалі сходять нанівець.
Що стосується тих батьків, хто не може дозволити оплатити дитині навіть місячний абонемент в спортивний зал, звичайно ж, місцева влада повинна допомагати таким сім’ям – домовлятися з секціями, тренерами, забезпечити для таких сімей пільги.
Для прикладу візьмемо спортивний комплекс на Янгеля, де зараз триває реконструкція. Там планують побудувати сучасний басейн, який зможе приймати до 300 відвідувачів на добу. Так ось, як мінімум третина молодих спортсменів повинна плавати безкоштовно! Для інших можна зробити символічний внесок в розмірі 15-20 гривень за заняття, не більше, як це робимо ми у себе в спортивному залі. Я дуже сподіваюся, що коли закінчиться реконструкція всього комплексу, де обіцяють велику кількість різних секцій, ми не побачимо там комерції.
– А як же без цього? Бо на проспекті Космонавтів, де щодня гуляють сотні вінничан із дітьми, раптом відкрили платний туалет!
– Що тут можна сказати? Це справжнє знущання! Адже Вінниця стає красивою за гроші вінничан і завдяки вінничанам. Ми ремонтуємо за наші податки дороги, вулиці та влаштовуємо зони відпочинку, наймаючи за наші ж гроші для цього менеджерів, чиновників виконкому і міського голову.
І за це місцеві можновладці хочуть брати із нас гроші за вхід до басейну та громадського туалету? Невже вони забули, що за кошти тих самих платників податків зроблені ремонти в їхніх кабінетах і куплені для них шкіряні крісла? І службові автомобілі, на яких вони мотаються щодня по своїх приватних справах! Нам у Вінниці давно потрібно відходити від базарно-ринкового підходу, який процвітав в 90-ті роки.
Адже нині на балансі Вінницької міськради знаходиться 27 автомобілів і при цьому регулярно закуповуються нові за мільйони гривень. Причому автомобілі не дешеві, а з клімат-контролем, підігрівом керма, системою допомоги старту на підйомі, обігрівом передніх сидінь та іншими «наворотами». Також десятки мільйонів гривень витрачаються на їхнє обслуговування, ремонт, бензин, зарплату водіїв. А знаєте, куди в основному їздять міські чиновники? З роботи і на роботу, тому що у них кабінетна робота, не пов’язана з роз’їздами. Ну, може, ще мотанутися протягом дня по особистих справах. І якщо, за їхніми словами, у нас у місті прекрасний громадський транспорт, то що їм заважає добиратися в мерію на ньому? Або на велосипедах – як це роблять мери і чиновники європейських міст. Заодно оцінили б якість побудованих велодоріжок і показали приклад молоді.
– Але як привести дитину у спортивну секцію, коли навколо стільки спокус: мобілки, компи та ігри?
– Коли дитина маленька, велика відповідальність лежить на батьках, які повинні підібрати до неї «ключик». Ні в якому разі не можна змушувати – це неправильно. Якщо будете тиснути, то це назавжди відіб’є бажання займатись спортом. Тому показуйте власний приклад.
А ще велику роль в житті маленького спортсмена відіграє перший тренер. І між батьками і тренером має бути повна взаємодія. Ось тоді все обов’язково складеться. Коли наставник – колишній титулований спортсмен – це подарунок для будь-якої спортивної школи. І чудово, коли така людина стає авторитетом для початківців. І тут важливо підключитися мамі з татом і розповідати, що “якщо ти хочеш бути ось таким крутим і успішним, як Василь Васильович, то потрібно прагнути до великих рекордів, працювати над собою, бути благородним і чесним, поважати старших”.
– Що для вас спорт у 50?
– У першу чергу, здоров’я. Потім це характер, можливість здобути перемогу над своїми вадами, стати краще і приносити користь іншим. А знаєте, про що мріє кожен підліток, який займається спортом? Він уявляє, як переможе на європейських, світових змаганнях, над його головою буде майоріти Прапор України, а на весь світ буде звучати Гімн його рідної країни.
Тому це ще й патріотизм, і любов до батьківщини. За допомогою спорту ми демонструємо себе на міжнародному рівні і говоримо, що Україна – це незалежна і сильна країна, здатна подолати будь-які труднощі, перемогти у війні та відстояти свій суверенітет.
Сергій Барських