Інклюзія у спорті: як у Хмільнику в чемпіонаті із зендокай карате-до брали участь діти з інвалідністю
Солодкий смак перемоги і гіркота поразки, щирий сміх і нестримні сльози: у Хмільнику відбувся відкритий чемпіонат зендокай карате-до серед початківців, а місцева спортшкола стала осередком запеклих поєдинків на татамі.
160 юних учасників представляли 11 спортивних клубів. З багатьох куточків України приїхали юні спортсмени, їхні тренери і батьки. Серед них двоє діток – вихованців наставника клубу «Січ» м. Хмільника Михайла Сидоренка. Чим особливі ці діти? Та тим, що їхні батьки не побоялись і ризикнули привести на тренування з бойових мистецтв діток з інвалідністю. Тренером, нянею, батьком – ким лишень не звуть Михайла Сидоренка. Михайло Михайлович у Хмільнику вже кілька років безкоштовно тренує дітей з інвалідністю із зендокай карате-до.
– Цей чемпіонат тим і відрізняється з-поміж інших, що поряд із здоровими дітлахами у ньому брали участжь двоє хлопчиків з інвалідністю. До речі, тренуються вони у мене у загальній групі з усіма. Трепетні ці змагання для мене і тому, що більшість спортсменів беруть участь у змаганнях вперше – це як відправити дитину у перший клас, — каже Михайло Михайлович.
Про інклюзію у нас багато говорять, а коли постає питання працювати з дітьми з інвалідністю – наважуються одиниці.
Інклюзія – це процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі. І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. Є у мене багато перемог та нагород серед фізично здорових і загартованих вихованців, та ніщо мене так не тішить, як здобутки діток з інвалідністю, тих, хто ледве рухався через проблеми із опорно-руховою системою чи був в ізоляції через інші хвороби чи вади розвитку. Сьогодні ж вони не лише здобули призові місця, вони переможці над генетикою, проблемами і негараздами, — роздумує Михайло.
Радіє перемозі свого сина Дмитрика і молода мама Світлана Цимбалюк.
– У мого старшого 10-річного сина дитячий церебральний параліч. Звичайно, я і не задумувалась, що варто Діму водити на тренування з боротьби, туди пішов наш меншенький. А після розмови з тренером та бажання самої дитини почав тренуватись і старший – займається уже рік. Ми з чоловіком бачимо, як його рухи стали впевненішими, він став фізично міцнішим і витривалішим, менше хворіє навіть простудою. Додатковий плюс – діти прийняли Дмитрика і всі залюбки спілкуються, товаришують. Його очі сяють від щастя – для нас це найбільша радість. Дорогі батьки діток з інвалідністю, звичайно, хвороби бувають різними. Якщо дитині не протипоказано, не бійтеся, ваші сини й доньки і ви разом з ними лише виграєте від цього, — закликає співрозмовниця.
У 45-ти категоріях у цей день перемогло більше сотні юних спортсменів, усі пишались своїми дітками, та були ті, хто знав справжню ціну успіху своїх дітей.
– Для мене це більш ніж переконливо: незабаром і мій 5-річний син піде, як і мріяв, на тренування із зендокай карате-до, аби вступити у бій не лише із суперниками, а й страхом, несміливістю і проблемами із здоров’ям.
Наталя Міщук