Безбар’єрний маршрут у Вінниці пройшов додаткове обстеження за участі ветеранів
Костянтин, Олег і Армен — справжні Герої, які заплатили високу ціну за нашу свободу.
Олег Мамошин втратив зір після поранення 29 грудня 2016 року — ось уже вісім років живе у темряві, але не втрачає сили духу.
Костянтин Дяченко, поранений у 2024-му, нині ходить із протезом.
Армен Гарибян став на захист як доброволець у перший день повномасштабної війни. Після ампутації він також пересувається з протезом, залишаючись прикладом незламності.
Днями ветеранів було запрошено пройти частиною першого безбар’єрного маршруту в рамках флагманського проєкту Міністерства розвитку громад та територій України “Рух без бар’єрів”, який фінансується спільним коштом міського, обласного та державного бюджетів. До додаткового обстеження ділянки цього маршруту Ветеранів долучив департамент відновлення та розвитку Вінницької міської ради. Завдяки такій взаємодії між департаментом та ветеранами вдається краще розуміти запит цільової авдиторії, і відповідно реагувати на нього, покращуючи та адаптуючи громадський простір під потреби маломобільних груп населення.
Захисники оцінили стан тротуарів, пішохідних переходів, порівняли зручність низькопідлогового та звичайного тролейбусів, а також доступність зупинок громадського транспорту, зокрема, на вулиці Грушевського.
“Ця зупинка є типовим прикладом бар’єрної. Нею незручно користуватися усім маломобільним групам населення, включаючи людей на кріслах колісних, тим, хто користується протезами, людям з порушеннями зору, батькам з дитячими візочками та іншим. Через наявність багатьох рівнів, тут не зручно ні заходити в транспорт, ні виходити з нього. Одночасно, це доволі велика транспортна розв’язка, яка з’єднує центр міста з іншими районами. Тому, в межах проєкту «Рух без бар’єрів» Міністерства розвитку громад та територій України, цей посадковий майданчик буде переоблаштовуватися. Новий посадковий комплекс включає встановлення кассельского бордюру для легшої посадки та висадки з транспорту, встановлення тактильної плитки, тощо”, – зазначає Євгенія Штельмах, начальниця відділу безбар’єрності департаменту відновлення та розвитку Вінницької міської ради.
Як зазначає Армен Гарибян, на сьогодні в місті проводиться чимало робіт, але важливо продовжувати працювати в цьому напрямку.
“Ми розуміємо, що це неможливо зразу взяти і все зробити за один день та важливо не зупинятися на досягнутому”, – каже він.
Костянтин Дяченко, зауважив на необхідності продовження сигналу світлофора для переходу дороги, адже якщо людина користується протезом – для цього потрібно більше часу.
“Також бордюри можуть бути незручні, або якісь нерівності, чи ями на дорогах. В мене протез на механіці, а вона іноді дає збій, тож доводиться постійно бути уважним, аби не спіткнутися”, – розповідає він.
Як додає Євгенія Штельмах, наявність рівного тротуарного покриття – це також елемент безбар’єрності, тому варто на такі речі звертати увагу, адже це особливо актуально в нинішніх умовах, коли значно збільшилась кількість людей, які користуються протезами чи пересуваються на кріслах колісних.
Олег Мамошин своєю чергою звернув увагу на моменти, які важливі для людей з порушеннями зору, зокрема він зазначив, важливо, аби світлофори мали голосовий супровід, а в транспорті оголошувались зупинки
За словами Євгенії Штельмах, подібні зустрічі – це можливість почути думки людей та напрацювати відповідні рекомендації, які дозволять зробити Вінницю справді зручною для мешканців.
Крім того, як зазначає Армен Гарибян, сьогодні як ніколи доцільно проводити просвітницькі кампанії, навчати людей правильній комунікації та терпимості. Адже не усі ветерани, які ходять з протезом, показують це. Багато хто ховає його під одягом. Тому перш ніж зробити комусь зауваження, що той повільно чи не так іде, в першу чергу варто замислитись про причину тієї чи іншої ситуації.
“Ще один момент, хоча, напевно, 95% людей хочуть нам якось допомогти – вони не знають, як це зробити правильно. Не попереджають, що попереду сходинка, наприклад, чи роблять занадто різкі рухи, на які ти не встигаєш зреагувати. Цьому теж потрібно навчати. А загалом, справжня безбар’єрність – це самостійність, це коли можна вийти з дому без сторонньої допомоги, самостійно сходити в магазин чи ще кудись. Я був якось зайшов в один із супермаркетів, більше я того не робитиму”, – додає Олег Мамошин.
Наразі, як зазначає Євгенія Штельмах, в місті стартувала серія навчальних заходів з питань безбар’єрності та етики спілкування з людьми з інвалідністю, в межах яких представників різних професій та сфер навчають правильній комунікації.
Крім того, в межах створення безбар’єрного маршруту, в місті передбачається облаштування простору загальною протяжністю в 12 кілометрів, з пониженнями перед пішохідними переходами та тактильною плиткою, облаштування кількох тролейбусних зупинок, встановлення пандусів та доступних ліфтів в житловому секторі, ремонт підземного переходу на вулиці Київська відповідно до потреб маломобільних груп населення, оновлення вхідної групи кількох медичних закладів з облаштування там доступних вбиралень. Також, в межах реалізації проєкту, сучасним вимогам відповідатиме Центр надання адміністративних послуг “Прозорий офіс” на Соборній.
Загалом безбар’єрність – це не лише про людей з інвалідністю. Загалом, близько 40% мешканців громади є маломобільними. Це й батьки з дитячими візочками, люди старшого віку та ті, які тимчасово пересуваються на милицях через перелом ноги та інші.
Джерело – новини ВМР
