Сьогодні Вінниця прощається назавжди з оборонцем України Максимом Ткачуком
Сьогодні Вінниця схиляє голову у скорботі, проводжаючи в останню путь Захисника України Максима Ткачука. Він став до лав оборонців із початком повномасштабної війни та до останнього залишався вірним військовій присязі.
Його бойовий шлях розпочався у 456-й бригаді транспортної авіації імені Дмитра Майбороди. Згодом Максим опинився на передовій у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Він воював за Новобахмутівку, Покровськ, Роботине, Авдіївку та інші гарячі точки.
Поранення не змусили його залишити побратимів. Щоразу після лікування Максим повертався до війська. Продовжував боронити Україну також у складі 144-ї окремої механізованої бригади та 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.
24 серпня 2026 року його життя обірвалося на Миколаївському напрямку.
Максиму Ткачуку назавжди 39 років.
За проявлену в боях мужність та відвагу молодшого сержанта Максима Ткачука відзначено державними нагородами: відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю «За поранення» та медаллю «За військову службу Україні».
«Уже першого дня повномасштабного вторгнення Максим стояв під стінами військкомату, – згадує мати полеглого воїна Валентина. – Захист Батьківщини був для нього не просто обов’язком, а й даниною пам’яті про батька. Той боронив країну в АТО/ООС у 2014–2017 роках, проте, на жаль, пішов із життя незадовго до початку великої війни. Продовжуючи батьківську справу, Максим узяв і його позивний – “Люлька”, що перейшов у спадок ще від прадіда, палкого шанувальника козацьких традицій. Довгі чотири з половиною роки син боронив рідну землю. Пройшов крізь поранення та пекельний біль, але жодного разу не схибив і не зрадив своїх побратимів. Багато з них і зараз телефонують мені й дякують за сина…»
Ткачук Максим Вячеславович народився у Вінниці 25 жовтня 1986 року. Після закінчення середньої школи №27 він здобув фах програміста у Вінницькому професійному коледжі цифрових технологій та підприємництва. Відслуживши строкову службу в армії, вступив на юридичне відділення Вінницького фінансово-економічного університету, проте згодом вирішив розпочати трудову діяльність. Своє життя Максим присвятив будівельній справі. У цивільному шлюбі виховував доньку.
«Максим дуже любив донечку. Час, проведений із нею, він вважав найкращим у своєму житті, – розповідає мати Героя. – Син був неймовірно добрим, щирим і відданим. Він поважав старших та з неймовірною теплотою ставився до своєї сестрички та племінників. Поза роботою Максим захоплювався риболовлею, та найбільшою його пристрастю були автомобілі. Він добре знався на техніці, був вправним водієм. Ці вміння знадобилися йому на війні, де останньою для нього стала посада водія мінометного відділення. Максим до останнього телефонував нам із «нуля», переймаючись нашою безпекою. Він не ділився далекосяжними планами, єдиним його прагненням було світле майбутнє рідної країни».
Церемонія прощання з Максимом Ткачуком розпочнеться о 9:00 за адресою: вул. Академіка Янгеля, 4 («Реквієм Хол»).
Чин поховання воїна відбудеться об 11:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!
Джерело – новини ВМР
