У Вінниці оголосили час прощання з трьома захисниками — Безносюком, Радовим і Прушинським
У Вінниці оприлюднили графіки прощальних церемоній із трьома військовослужбовцями, які загинули, захищаючи Україну, — Василем Безносюком, Олександром Радовим і Русланом Прушинським. Про це повідомили у джерелі міської громади, де також навели біографії полеглих, їхні бойові шляхи та спогади рідних.
Василь Станіславович Безносюк народився 29 грудня 1978 року в селі Дашківці Літинського району. Там минули його дитинство та юність, він закінчив місцевий ліцей. Згодом у Гущинецькому вищому професійному училищі опанував професію водія. Більшу частину життя працював у сфері охорони — на підприємствах Вінниці та Малих Крушлинців, а перед мобілізацією — на комунальному підприємстві «ЕкоВін».
На захист Батьківщини Василь Безносюк став у грудні 2022 року. Служив у складі 118-ї окремої механізованої бригади. За технічний хист побратими дали йому позивний «Хакер». У бригаді його цінували як майстерного навідника: зі старшого солдата він виріс до молодшого сержанта й посади командира відділення артилерійського взводу. Незмінним рубежем його оборони залишався Оріхівський напрямок, зокрема запеклі бої за Малу Токмачку. За відданість присязі та мужність він мав подяки й грамоти, а також відзнаку «Незламним Героям російсько-української війни» та медалі «Гордість нації» і «За службу державі».
Останній бій Василь Безносюк прийняв 9 листопада 2026 року біля села Васинівка Пологівського району Запорізької області. Йому було 47 років. У Малих Крушлинцях він облаштував дім, де разом із дружиною виховував двох доньок. Дружина Леся згадує, що найкращим відпочинком для нього було посидіти над черговою радіосхемою з паяльником у руках, адже техніку він знав досконало. За її словами, Василь мав добре серце й незрадливу душу, усі його думки були про родину, з особливою теплотою він ставився до матері. Він мріяв про перемогу, радів успіхам доньок і став на захист країни заради їхнього майбутнього.
Прощання з Василем Безносюком розпочнеться о 9:20 на вул. Воїнів Добровольців, 66 у Малих Крушлинцях, о 12:00 продовжиться у Свято-Покровському храмі. Чин поховання відбудеться о 13:00 на місцевому кладовищі.
Олександр Сергійович Радов народився 13 травня 1976 року у Вінниці. Після середньої школи №29 здобув фах у Вінницькому національному технічному університеті. Більшу частину трудової біографії працював оператором-налагоджувачем устаткування на кондитерській фабриці Roshen, де його поважали за сумлінне ставлення до обов’язків, доброзичливість і готовність допомогти.
До війська Олександр Радов приєднався у березні 2022 року. Старший солдат служив у 40-му полку імені полковника Данила Нечая Національної гвардії України. Після базової підготовки певний час стояв на варті безпеки рідної Вінниччини, згодом вирушив на передову й тримав оборону на Донецькому напрямку. Останній бій він прийняв 14 листопада 2026 року біля селища Комишуваха Краматорського району. Життя захисника обірвалося у віці 50 років.
У першому шлюбі Олександр виховував сина та доньку і завжди залишався турботливим батьком. Справжнє сімейне щастя віднайшов у другому шлюбі. Крім дружини та дітей, на його повернення з передової чекали мама, молодша сестра, друзі й колеги. Дружина Людмила розповідає, що він усе робив на совість: не кривив душею, не уникав відповідальності, намагався зрозуміти кожного, коли потрібно — розважити та допомогти. Головним сенсом його життя залишалися родина та діти. У вільні хвилини Олександр захоплювався риболовлею, цікавився комп’ютерними новинками, любив мандрувати рідною країною. Про військові будні майже нічого не розповідав — найбільшим щастям для нього було знати, що вдома всі живі та здорові.
Прощання з Олександром Радовим розпочнеться о 10:00 на вул. Академіка Янгеля, 4 («Реквієм Хол»), об 11:30 продовжиться у Спасо-Преображенському кафедральному соборі. Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Руслан Григорович Прушинський народився 18 червня 1976 року у Вінниці. Закінчив загальноосвітню середню школу №18 та Вінницький торговельно-економічний інститут за спеціальністю «Менеджмент організацій». Трудову діяльність розпочав на меблевому підприємстві ПМП «Геліка», де за 19 років пройшов шлях від робітника до начальника цеху. Згодом обіймав посаду начальника зміни у ТОВ «Анфол», що виготовляє полімерні вироби.
Добровольцем Руслан став у перші години повномасштабного російського вторгнення. Із позивним «Пруха» він виконував бойові завдання як стрілець у складі 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади, пройшов важкі бої на Донецькому напрямку. Життя воїна обірвалося 16 січня 2025 року під час вогневого зіткнення з окупантами поблизу села Терни Краматорського району. Йому назавжди залишилося 48 років. Близькі згадують, що вже на ранок після початку вторгнення Руслан твердо сказав дружині, що йде до військкомату: він має за кого боротися і піде захищати дітей та Україну.
Руслан виховував двох синів від першого шлюбу, а для сина другої дружини став справжнім батьком і наставником. Дружина Тетяна розповідає, що він уболівав за кожного і про дітей дбав з однаковою теплотою, не розділяючи на своїх та чужих. З особливою любов’ю ставився до матері, для якої після смерті батька став опорою. У родині, за її словами, саме Руслан тримав усе разом: підтримував, надихав і не давав опустити рук у найважчі миті. Поза роботою він знаходив розраду у природі та подорожах Україною, любив пізнавати її минуле й життя людей.
Церемонія прощання з Русланом Прушинським розпочнеться об 11:00 на вул. Стельмаха, 43, о 12:00 — у храмі Юрія Переможця (вул. Стельмаха, 43-А). Поховання відбудеться о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Редакція джерела висловлює співчуття рідним і близьким загиблих.





