Вінницький архітектор та письменник Юрій Плясовиця – «батько» багатьох усіх відомих вінницьких будівель, закінчив книгу «Жіноча пастораль Нестора Махна».

У ній описуються стосунки «батька» із жінками, зокрема сенсаційний факт – одна з дружин легендарного отамана була вінничанкою, а сам він двічі бував у Вінниці. Нагадуємо, що за десять років творчості Юрій Плясовиця написав вже 15 книжок. Філософські, мотивуючі, є ряд своєрідних історичних досліджень історії України та Вінниччини…

– Я описав 12 іс­торій стосунків Нестора Махна із жінками… 12 жінок, які були у його житті після звіль­нення з Бутирської тюрми аж до смерті у Парижі. Це і вчителька та бойовий побратим Галина, паризька сек­ре­тарка Іда, ще багато хто… Звідки така цікавість до «батька»? – розповів нам Юрій Плясовиця. – Я ж родом з Гуляйполя Запорізької області – батьківщини Нестора Івановича. За сто метрів від хати моїх батьків колись стояла його батьківська хата. Щоправда, у радянські часи на будь-які розмови про Махна та його час було накладене суворе табу… Показова доля мого діда та батька. Бо мій дідусь Єлисей за царських часів був призваний на Чорноморський флот Російської імперії. Служив боцманом, а коли Росія через більшовицьку політику знищила свій Чорноморський флот, був партизаном, згодом через Крим повернувся додому. Став активістом. Але у 30-ті роки його визнали «ворогом народу», учасником «банд Махна»… Вирок – розстріл, хоча махновцем він ніколи не був. Мій тато теж служив на Чорноморському флоті у радянські часи. Під час Другої світової війни воював у Криму, а коли радянське командування здало Крим та втекло, кинувши напризволяще простих бійців, теж переховувався, згодом повернувся додому. Вчителював, а коли відновилась радянська влада, потрапив у штрафбат… Але, на диво, його не розстріляли…

Зараз музей Нестора Махна у Гуляйполі очолює Тетяна Плясовиця, моя далека родичка та внучата племінниця «батька»…

– То Ви родичі із легендарним отаманом?

– Це лише по­чаток! Бо саме мені у 1963 році випала доля познайомитись із вінничанкою, яка була дружиною Нестора Махна. Це не жарт! Тоді я хлопцем вперше приїхав до Вінниці вчитись у місцевому будівельному технікумі. Йшов до товариша вулицею Свердлова. Спускався вулицею Червоних партизанів – де школа №7 та неподалік автосалон. І заблукав… І у подвір’ї із круглим балконом побачив жінку наче з класичних романів. Біла сукня, капелюх, виточнені рукавички, парасолька від сонця в руках… Немолодого віку, але дуже гарна. Вишукані інтелігентні манери. Це просто диво – побачити її у простому вінницькому дворі. Я щось розпитав її по-хлопчачому, як пройти куди треба. На це жінка відповіла досить суворо: «Я маю нових родичів? Хіба Ви не знаєте, що до незнайомої Вам жінки треба звертатись пані або в крайньому разі – жіночко? Запам’ятайте це, будь ласка!» Довелось просити вибачення…

Згодом ми розговорились. Жінка дуже зацікавилась, коли дізналась, що я родом з Гуляйполя… Ось тут і пішла розмова про Нестора Махна. І вона відверто розповіла ме­ні усе… Чому? Мабуть, довірилась… Про це теж розповідаю у своїй книзі.

– Які саме нові факти з життя Нестора Махна Вам вдалось тоді дізнатись?

– Поки книга не вийшла, я не розголошуватиму усі деталі. Коротко – у  Єлисаветграді, а нині Дніпропетровську, жила одна єврейська родина. Зростала красуня донька Соня. І ось у буремні часи революції та Громадянської війни, ко­ли Нестор Махно володарював у тих краях, батьки вирішили видати Соню заміж за хороброго отамана. У цьому була зацікавлена уся єврейська громада того регіону. Молодята побрались!

– Але ж досі побутує думка про антисемітизм Махна та страшні махновські єв­рейські погроми, які він особисто благословляв?

– Це нісенітниці… Можливо, якісь бандити діяли, прикриваючись його ім’ям. Але особисто «батько» не був антисемітом та не наказував чинити погроми. У його війську була ціла єврейська рота! Це теж історичний факт!

Кохана Соня стала вінничанкою Ніною

– І як дівчина з Дніпра стала вінничанкою?

– Аби вийти заміж за Нестора Івановича, Соня охрестилась та стала Ніною Георгіївною. Згодом батьки придбали дівчині житло у Вінниці за допомогою нашої єврейської громади – хотіли її сховати подалі від пекла війни. Так дівчина й стала вінничанкою. Жила на так званій старій Єрусалимці. Саме там я її і зустрів десятки років потому. Нестор Іванович двічі навідував свою дружину у Вінниці восени 1919 року! Це коли Петлюра та махновці вели перемовини про спільну боротьбу проти білих. На жаль, перемовини закінчились невдачею… Нестор Іванович був у Він­ниці інкогніто… Дружина згадувала, що він у неї «…відіспався, від’їв­ся». Він планував ще відвідати Жмеринку. Але не вдалось… Це все теж детально описано у моїй книжці. Дуже велика глава про Вінницю. Невідому нам, колоритну та драматичну, у часи великої трагедії українського народу…

– А як далі склалась доля дружини Махна?

– Доля Махна усім відома… А Соня – Ніна Георгіївна – працювала вчителькою. Жила дуже тихо та скромно. Але була таки заарештована КДБ вже у 70-х роках. Згодом її відпустили. У 1972 році, за чотири місяці після цих подій, її не стало. Втім, єврейська громада не забула свою Соню. Вони навіть збирались на її могилі. Я знаю, де похована вона. У мене є портрет красуні Соні… Досі зберігся будинок, де жила ця жінка. Ця історія як і решта історій у книзі, не вигадка. Я багато працював із документами, спогадами того часу… Звісно, багато чого я не знав та не знаю, тож довелось застосувати художній вимисел. Але це доля чи не кожного письменника!

Нестор Махно став героєм нового історично-еротичного роману

А ще це буде в певній мірі історично-еротичний роман! Звісно, усе пристойно, але як можна без перчинки описувати стосунки чоловіка й жінки та тодішні норови суспільства?

– Історичні «50 відтінків сірого»?

– Так! Ще одна маленька таємниця, яку я з радістю відкрию своїм читачам. Книга вже відредагована. Її рукопис прочитав голова Вінницької обласної спілки письменників Вадим Вітковський. Йому дуже сподобалась книга. Тож справа за малим – видати її у світ. Але я не хочу просити про це меценатів та під­приємців. Втім, вірю у сприятливий час!

– І все ж донині історики та громадськість спречаються щодо ролі Нестора Махна у подіях епохи Визвольних змагань сто років тому та називають його суперечливою постаттю.

– На жаль, Україна давно та досі роз’єднана ментально і морально… Бо для Сходу України Нестор Іванович – герой. Для Заходу – герой Степан Бандера! То коли східні українці шануватимуть Бандеру, як Махна, а західні – Махна, як Бандеру, а усю Україну має об’єднати ще один герой – Симон Петлюра, тоді українці стануть Нацією.

Автор: Анатолій Мельник