Вінничанин Іван Лавренюк після втрати зору на війні здобуває медалі на міжнародних змаганнях
Вінничанин Іван Лавренюк, військовослужбовець Збройних Сил України та ветеран російсько-української війни, після важкого поранення втратив зір, але повернувся до активного життя й почав підкорювати спортивні вершини. За його рахунку — перемоги на всеукраїнських і міжнародних змаганнях, особисті рекорди та мрія здобути паралімпійське золото з дзюдо.
Іван народився й виріс у Вінниці, навчався у школі № 27. З дитинства захоплювався спортом, а з п'яти років займався футболом. У березні 2024 року під час бою поблизу селища Очеретине Донецької області він потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Внаслідок важкого поранення військовослужбовець втратив зір.
Опорою для Івана стала родина. Поруч із ним дружина Тетяна, яка є його тренеркою та супроводжує чоловіка на змаганнях в Україні й за кордоном. Разом вони виховують двох донечок, для яких батько залишається прикладом сили та наполегливості. Попри втрату зору, він навчає дівчат корисних справ і проводить із ними час.
Спорт став для ветерана одним зі шляхів до відновлення, нових знайомств та особистих досягнень. На міжнародних Іграх Нескорених Invictus Games Vancouver Whistler 2025 у Канаді Іван ніс прапор України на відкритті, а в підсумку здобув срібну медаль у біатлоні. На міжнародних змаганнях Strong Spirit's Games 2026 в Австрії він поповнив медальну скарбничку української збірної трьома нагородами — золотою та двома срібними.
Окреме місце в його спортивному житті посідає парадзюдо: Іван уже став срібним призером чемпіонату України з цього виду спорту. Попереду в нього амбітніша мета — виступити на Паралімпійських іграх та здобути омріяне золото.
За словами самого ветерана, найбільше його мотивують родина та прагнення до життя. Він переконаний, що немає складнощів, які неможливо подолати, головне — рухатися вперед.
Життя Івана не обмежується тренуваннями й майданчиками: у вільний час він любить риболовлю, подорожі та сімейний відпочинок. Змагання, які майже щомісяця відбуваються в різних областях України, стають для нього й нагодою зустрітися з побратимами та іншими ветеранами, обмінятися досвідом і відкрити нові горизонти.
Попри спортивні амбіції, найбільша мрія Івана не пов'язана з медалями чи чемпіонськими титулами. Він понад усе прагне, щоб у світі запанували мир, любов і добро, а його донечки зростали під мирним небом.
