Історія лікаря-офтальмолога: «Неможливо не відчути ці емоції, коли повертаєш людині зір»
Кандидат медичних наук, лікар-офтальмолог вищої категорії Андрій Дугельний з 2005 року працює в цій сфері. З тих пір він повернув можливість бачити цей світ не одному пацієнтові. Також пан Андрій є членом Української асоціації офтальмологів та членом Європейської асоціації катарактальних та рефракційних хірургів. Володіє сучасними методами оперативного лікування хворих, виконує оперативні втручання найвищої категорії складності. Наразі Андрій Дугельний є завідувачем відділення Міського центру мікрохірургії ока при Вінницькій міській клінічній лікарні №3.
«Вперше я почав виконувати деякі частини операцій ще на 5 курсі в університеті, – розповідає пан Андрій. – Я навіть пам’ятаю свого першого пацієнта. Це була операція по видаленню катаракти ока. Тоді ми робили це ще старим методом, при якому потрібно було зробити надріз ока, дістати кришталик та накласти шви. Це була доволі довга і травмонебезпечна процедура. Сьогодні ж такого роду операції проводяться швидше та безпечніше. Ми руйнуємо старий кришталик за допомогою ультразвуку, робимо маленький надріз, який не потребує накладання швів, і вставляємо новий кришталик».
Не дивлячись на всю складність цієї професії, для Андрія офтальмологія це не просто робота – а й сімейна традиція, яка приносить лікарю задоволення.
«Можна сказати, що я лікар-офтальмолог у третьому поколінні. Мій дідусь був офтальмологом, тато був офтальмологом і я також вибрав цю професію, – зазначає пан Андрій. – До цих пір пам’ятаю, як батько брав мене до себе на роботу і я спостерігав як він допомагає людям. Ці емоції, коли ти повертаєш людям зір, взагалі неможливо забути».
Андрій розповідає, що кожного дня до нього звертаються люди різних вікових категорій та з різними проблемами. Також траплялись випадки, коли пацієнти затягували з лікування, що приводило до жахливих наслідків.
«Іноді бувало таке, що людина починала погано бачити на одне око, – каже Андрій. – Згодом людина переставала бачити й на інше око і її просто під руки приводили до лікарні, через те, що зір був повністю втрачений».
Як зазначає сам лікар, у його практиці неодноразово були складні та незвичайні випадки. Але не дивлячись на всі труднощі, пацієнтам вдавалось повернути зір.
«Близько 10 років тому у мене був один незвичний випадок, – згадує пан Андрій. – Вийшло так, що пацієнтка яка страждала на глухонімоту втратила зір. У такому випадку комунікація із зовнішнім світом, практично, відсутня. Людині неможливо було пояснити що її потрібно буде прооперувати. Так як її донька була лікарем, то ми прийняли рішення взяти її в операційну, щоб якимось чином заспокоїти пацієнтку. Донька постійно погладжувала свою матір і тим самим заспокоювала її. На диво, пацієнтка спокійно лежала, зрозуміло, що виникав якийсь дискомфорт. Не дивлячись на всю складність, операція пройшла успішно. Наступного дня вони вже почали спілкуватись мовою жестів. У людини знову з’явилась можливість відчути цей світ і вона була дуже щасливою».
Як і будь-яка медична професія, офтальмологія є напруженою, тому потрібно знаходити якесь заняття, яке допоможе емоційно розвантажитись.
«Буває таке, що після важкого операційного дня потрібно якимось чином фізично віддати ті всі емоції, які накопичились, – каже Андрій. – Тому впродовж уже декількох років я займаюсь бадмінтоном. Також разом із сином займаємось риболовлею. Мені це приносить задоволення і допомагає емоційно розвантажитись».
