«Алею видатних земляків» в Центральному парку Вінниці прикрашає пам’ятник польському письменнику, поету і драматургу Ярославу Івашкевичу.

Ярослав Івашкевич народився 20 лютого 1894 року в селі Кальник Іллінецького району на Вінниччині. Його батько Болеслав Івашкевич навчався у Київському університеті, але за участь у повстанні 1863 року був виключений. Відбувши покарання, він до кінця свого життя працював бухгалтером на цукровому заводі. Після смерті батька в 1902 році родина Івашкевичів збідніла.

Ярослав навчався у Київській гімназії разом з Костянтином Паустовським, майбутнім письменником.

«З київських гімназій того часу вийшло багато знаменитостей: польські письменники Івашкевич, Парандовский і Бжехва, режисери Берсенєв і Таїров, російські письменники Михайло Булгаков і Ромашов, співак Вертинський, актори Куза і Хмара, композитор Лятошинський, — згадував Паустовський. — Очевидно, у традиціях українського життя і, хто знає, можливо, навіть у блиску весен, у пишному цвітінні каштанів були якісь «флюїди», що породжували потяг до мистецтва».

Ярослав Івашкевич в юності відчував вплив трьох культур — української, російської та польської. Ще в роки життя в Україні він почав досліджувати складний внутрішній світ людини. Про це свідчать його відверті твори, такі, як «Мати Іоанна від Ангелів».

Переселившись назавжди у рідну Польщу, Івашкевич зберіг прихильність до місць своєї юності. «На Україні я дозрів як письменник», — зізнавався він.

Вінничани Зорій і Оксана Файн та Віктор Мельник побували у знаменитій садибі Івашкевича Стависко поблизу Варшави і показали у ФБ фотографії будинку письменника, зроблені з повітря. Під час захоплення Польщі фашистами Івашкевич ховав у Стависковому багатьох людей і врятував їх від вірної смерті, сам смертельно ризикуючи.

– Івашкевич одружився із заможною жінкою Анною Лілпоп і прожив з нею 57 років. Коли у молодого подружжя народилась перша донька, сім’я Анни подарувала їм Стависко, — розповів Віктор Мельник, вінницький письменник. — Це просторий 2-поверховий будинок, подібні, в принципі, були у багатьох радянських літературних вельмож. В домі Івашкевича панував європейський стиль, там залишили слід кілька поколінь аристократичного роду. В ньому багато речей, зібраних Івашкевичем від поїздок по всьому світу. Адже він сам зізнавався, що найбільше в житті любить мандрівки і тільки після них – літературу.

Студентом Ярослав Івашкевич багато їздив по українських селах, в тому числі і по Вінниччині, підробляв домашнім вчителем. Кальник він називав «країною дитинства», там я знайшов місце, де була хата його батьків. Потім сім’я Івашкевичів переїхала у Дашів Іллінецького району, там і померли батьки Ярослава. У 1959-1960 роках він приїжджав з Польщі і разом з Дмитром Павличком провідував рідні могили у Дашеві. Правда, я не знаю, в якому стані зараз ці могили, чи доглядають їх…

Сам Ярослав Івашкевич помер 2 березня 1980 року, через кілька місяців після смерті дружини Анни, і похований у Брвново під Варшавою.

Окремою частиною життя Ярослава Івашкевича були його гомосексуальні захоплення, яких він ніколи не приховував. Правда, вони існували для нього окремо від любові до дружини і двох доньок. Сім’я завжди була для нього набагато важливішою. «Ханя, природно, знала, причому не з пліток, а безпосередньо від мене, за кого виходить заміж», — згадує Івашкевич у щоденниках.

«Ніхто в польській літературі не писав так відверто про гомосексуалізм», — розповідає польська редакторка Агнешка Папеска.

У 62 роки Івашкевич переживає «найбільшу, останню любов свого життя» до молодого Єжі Блещинського. У травні 1959-го Єжі вмирає від туберкульозу. А Ярослав Івашкевич пише проникливе оповідання «Коханці із Марони».

Автор: Ірина Зонова