У XVIII сторіччі, в день святкування Різдва Іоанна Предтечі, на світанку, мешканка села прийшла до криниці і побачила плаваючу у воді ікону.

Звістка про це розійшлася по всьому селу, але ніхто з місцевих жителів не міг вийняти святиню з колодязя. Лише після спільної молитви підняли ікону і з співом перенесли в будинок. Тоді ж стало відомо про перше чудо – під час підняття ікони житель села з пошкодженою рукою зцілився, доторкнувшись до неї.

Звістка про чудесне знайдення ікони швидко поширилася по всій окрузі, люди почали приходити до криниці по воду. Господарю колодязя це не сподобалося, і він його засипав. Незабаром чоловік повністю осліп і тільки через 40 років, перед самою смертю, усвідомив свій гріх і покаявся.

Ікона спочатку перебувала в будинку жінки, яка перша її побачила в колодязі. Але незабаром помітили, що на лиці Божої Матері з’явилася волога. Поверхню ікони ретельно витерли, але волога з’являлася знову і знову. У народі стали говорити, що ікона плаче.

Тоді з благословення священика образ урочисто перенесли в храм Різдва Богородиці сусіднього села Гулівці, оскільки свого храму в Писарівці не було. Святкування ікони було встановлено на Різдво Іоанна Предтечі.

На згадку про чудесне знайдення ікони в колодязі дошці надали круглу форму і виготовили для ікони спеціальний круглий кіот з різьбленою рамою.

Коли в 1885 році в Писарівці була побудована дерев’яна Покровська церква, ікона хресним ходом була перенесена в новозбудований храм і поставлена ​​в іконостас, де для неї було відведено особливе місце над Царськими вратами. Під час молебнів ікона урочисто опускалася для поклоніння віруючих. Численні віряни зцілялись від своїх недугів.

На початку ХХ століття для ікони Богородиці був зроблений мідний карбований оклад. А коли незабаром після революції з чудотворним образом здійснювався хресний хід до Калинівського хреста, комсомольці, що перешкоджали молитовній ході, спокусилися блиском мідного окладу, прийнявши його за золотий. Безбожники зробили спробу відібрати ікону у віруючих, але людям вдалося заховати святиню і таємно повернути її в храм.

У 1936 році місцеві активісти-безбожники зруйнували храм і звалили всі ікони у дворі для спалення. Коли викинули чудотворну ікону Божої Матері, вона скотилася вниз з пагорба до одного з будинків. Безбожники забули про ікону, а віруючі сховали її в спеціально зробленому приміщенні з нішею, в яку помістили образ. Тут парафіяни Писарівки і жителі навколишніх сіл молилися Цариці Небесної і просили Її заступництва про припинення гонінь на Церкву і віруючих.

Зруйнований храм послужив будівельним матеріалом для клубу, який побудували в центрі Писарівки перед війною.

А під час фашистської окупації, представник німецької влади, не знайшовши в селі церкви, наказав за добу побудувати будинок для богослужінь. На клубі за ніч встановили нові хрести і зібрали у жителів села ікони. Чудотворну святиню також принесли на нове місце.

Але після звільнення Писарівки храм закрили і перебудували під магазин.

Зі страху перед владою ніхто з віруючих не наважувався забрати ікону в свій будинок, тому вона сильно постраждала від вологи. Але це забуття тривало недовго. Ікона стала з’являтися під час сну одному з місцевих жителів, і він зі страху Божого вирішив забрати образ в будинок своєї матері Матрони. У цьому будинку, в окремій молельній кімнаті, ікона перебувала до кінця 60-х років. На прохання господині, черниця, яка проживала в сусідньому селі після закриття Браїлівського монастиря, зробила для ікони оксамитовий оклад з вишитим написом.

Згодом ікона потьмяніла. І місцевий художник-самоучка зголосився поновити образ, написавши поверх нове зображення.

Зображення вийшло грубим і далеким від первісного образу. Берегиня ікони робила спроби очистити ікону, але, не маючи навичок, не змогла цього зробити.

Зараз святиня знаходиться в новому кам’яному Покровському храмі села Писарівка. На місці старої сільської церкви встановлено пам’ятний Хрест. І хоча колодязь, де була знайдена ікона, не зберігся, жителі села не забули це місце. Тепер там встановлений поклінний Хрест і викопано новий колодязь, вода якого шанується і вважається цілющою. А біля колодязя щорічно в день набуття ікони здійснюється водосвятний молебень.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 27 жовтня 2015 року загальноцерковне святкування на честь “Писарівського” образу Богородиці встановлено 7 липня.