У нього було все, щоб стати генералом. Тяжко пораненого офіцера застрелив російський десантник : 11:04:2020
- 11 квітня день народження нашого земляка полковника Бориса Кифоренка.
- Він загинув при виході з Іловайського котла — 29 серпня 2014-го.
- Під час похорону побратими говорили, що тяжко пораненого полковника пристрелив російський десантник.
- Пам’ятаймо Героя, в якого на час загибелі залишилися дружина і двоє донечок, одній з яких тоді виповнилося тільки півтора року.
Борис Кифоренко народився у Вінниці 11 квітня 1974-го. Пізніше сім’я проживала у селі Демівка Чечельницького району. Там він закінчив школу, в якій завучем працювала його мати. Навчався у Київському вищому інженерному училищу зв’язку, закінчив Національний університет оборони України.
Він був справжнім професіоналом. А ще — офіцером, який надзвичайно цінував військове братство. Саме так відгукувалися про офіцера зв’язку ті, хто служив з ним. Йому пророкували звання генерала. Він точно отримав би його. Бо заслуговував.
Після хірургічної операції попросився в АТО
У квітні 2014-го Кифоренка призначили командиром окремої бригади зв’язку оперативного командування «Південь» Повітряних сил України.
У час призначення на нову посаду Кифоренко перебував у шпиталі на лікуванні. Переніс хірургічну операцію.
Кажуть, військовий на такій посаді мав право не їхати н передову. Та ще й після недавно перенесеної операції.
Але це не про Кифоренка. Попрощався з дружиною, до нього міцно пригорнулася старша донечка, взяв на руки немовля, молодшій на той час виповнилося тільки півтора року… Не знав, що в ті хвилини востаннє бачиться з ними.
В УАЗ влучили з гранатомета
29 серпня 2014 колона наших військових виходила по так званому «зеленому» коридору. Його гарантували росіяни. Насправді українських військових і добровольців жорстоко обманули. Їх розстрілювали як у тиру. Так званий коридор перетворився у пекло.
Про це є багато свідчень тих, кому вдалося залишитися живим. Очевидці стверджують, що українських військових обстрілювали солдати у формі російської армії. Вони навіть не приховували шевронів.
Полковник Кифоренко їхав в автомобілі УАЗ. На задньому сидінні знаходилися двоє офіцерів у званні майора і капітана.
Пізніше водій УАЗа розповідав, що залишитися живим під час такого страшного обстрілу, який влаштували росіяни, було справжнім дивом. По колонах наших військових вони гатили з усіх видів зброї.
В їхній «уазик» вцілив постріл з гранатомета.
Усіх викинуло з салона. Обидва офіцери, які знаходилися на задньому сидінні, загинули одразу.
Під’їхала БМП з російськими десантниками
Водія у званні старшого солдата контузило, його тіло посікло осколками.
Рекомендує
Він бачив на полковника Кифоренка. З останніх сил доповз до командира. У полковника були перебиті руки й ноги. Старший солдат дотепер згадує, як розмовляли з командиром. Не знав, яким чином йому можна допомогти.
Почувся гул військової машини. У їхній бік їхала БМП (бойова машина піхоти).
З неї вистрибнули російські військові.
— Вони були у формі десантників російської армії, — розповідав пізніше старший солдат. — Шеврони, берети, вони їх навіть не приховували, як це було у Криму. Вони бачили, що поранені окровавлені, що їм потрібна допомога, але…
Замість того, щоб надати хоча б найменшу допомогу, замість того дістали скотч і міцно зв’язали обом руки. Після того поїхали далі. 29 серпня стояла немилостива спека. Їх залишили помирати під пекучим сонцем.
Втім, через деякий час росіяни з’явилися знову. Уважно оглянули обох лежачих.
Старший солдат зумів піднятися, його забрали з собою. Полковника залишили.
Одиночні постріли було чути звідти, де лежали поранені
Коли солдата разом з іншими забирали на вантажне авто, вони чули постріли. Постріли були одинокі. Як пояснюють військові, у такий спосіб десантники добивали тяжко поранених.
Старший солдат, водій комбрига, давав пояснення,що його командир міг залишитися живий, якби йому надали допомогу.
Борис Кифоренко служив в Одесі. Саме там. У передмісті, його поховали. Проводжали відважного офіцера в останню путь з усіма військовими почестями.
Понад півтисячі людей прийшли попрощатися.
Серед них не могло бути тільки маленької донечки.
Світла пам’ять Герою! Скільки б часу не минуло з часу Іловайської трагедії, не забуваймо про тих, хто у той серпневий день опинився у ще одних «обіймах» так званого російського брата.
