«Ходити легше, коли бачиш»: у Вінниці ветеран і амбасадор безбар’єрності розповіли про досвід незрячих
У Вінниці амбасадори безбар’єрності Анатолій Чумак із собакою-поводирем Боєм та ветеран російсько-української війни Артем Бондарєв зустрілися зі студентами Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Зустріч приурочили до Міжнародного дня білої тростини. Пізніше делегація завітала до ліцею № 8.
Головне, на чому наголошували амбасадори, — перш ніж допомагати незрячій людині, потрібно запитати, чи ця допомога потрібна. Артем Бондарєв втратив зір унаслідок поранення на фронті. Після реабілітації він учився самостійно пересуватися містом. Добре знає площу Перемоги, Старогородський міст, пересадки й Центральний ринок. Нині працює з дому, користується програмами, що озвучують текст, і займається спортом.
«Ходити набагато легше, коли бачиш. Спершу я негативно реагував на допомогу: люди могли підійти без попередження, схопити за руку, повести через перехрестя не в той бік. Або говорити дуже голосно, ніби я не чую. Згодом я зрозумів, що треба пояснювати: спершу запитайте, чи потрібна допомога, і куди саме мені треба», — розповів Артем.
Анатолій Чумак навів два приклади. Одного разу перехожі взяли його за руку без дозволу. Іншого разу школярі спершу запитали, куди він прямує, і запропонували перевести через перехрестя.
«Я розгубився, коли мене схопили за руку, хоча я знав дорогу. А діти запитали, куди мені треба. Ми поговорили, вони підказали, де стати, щоб перейти. Це була класна взаємодія», — сказав Анатолій.
Про історію доступності у місті студентам і викладачам розповіла Тетяна Дідур — керівниця відділу безбар’єрності департаменту відновлення та розвитку міської ради.
«У 2002 році Раїса Панасюк звернулася до тодішнього міського голови Володимира Гройсмана, щоб люди на кріслах колісних могли вільно діставатися лікарень, аптек та установ. У 2006 році місто затвердило програму “Вінниця зручна для всіх”, а у 2007-му відкрили службу перевезення й супроводу. З того часу робота триває: у 2019 році на зупинках почали встановлювати Кассельські бордюри, щоб автобуси й тролейбуси могли під’їжджати впритул до тротуару», — розповіла Тетяна Дідур.
Сьогодні всі міські автобуси — низькопідлогові, на маршрути вийшов другий трамвай Tram2000 із низькопідлоговою секцією. Триває робота над 12-кілометровим безбар’єрним маршрутом від вулиці Зулінського до середмістя. На цьому шляху — лікарня, університет, соціальна служба, спілкування з працівником. Там також важливо вислухати людину й запитати, яка підтримка їй потрібна.
Саме таких фахівців готує університет. «Ми готуємо соціальних працівників, психологів, реабілітологів, правників, менеджерів та управлінців. Саме вони впроваджуватимуть принципи безбар’єрності у своїй роботі. Тут важливі доступні умови, діалог і вміння спілкуватися на рівних», — сказала Наталія Замкова, виконувачка обов’язків ректора університету.
Після зустрічі зі студентами амбасадори поспілкувалися зі школярами ліцею № 8 про безбар’єрність і власний досвід. Такі розмови допомагають дітям зрозуміти, як спілкуватися з незрячими людьми й коли доречно запропонувати допомогу.
