Вона має світлий розум і зберігає у пам’яті події цілої епохи. Олена народилась у селянській родині 20 жовтня 1929 року у Куманівці на Козятинщині. Батька розкуркулили і вислали, мама з трьома дітьми залишилась «на виживання».

– Голодували, лушпайки їли, по хаті миші бігали… Маму як розкуркулену в колгосп не брали, вона ходила на заробітки у другі села. Кілька буряків принесе, то ми їх їли і чай з буряків пили. А тут війна! Коли німці зайшли, наділили нам землю 10 га. Треба було засіяти, обробити і урожай їм здати! Тяжко працювали, а нам лишали тільки гичку і солому. Пам’ятаю, як німець казав: «Гітлер і Ленін — капут, капут!» — згадувала Олена Яків­на.

Після воєнного лихоліття у 1946-1947-му — знову голод! Олена влаштувалась на Вінницьку швейну фабрику. За чужі спини не ховалась, працювала на совість, не боялась брати відповідальність на себе. Хоч ті роки минули, та не забувається, якою важкою була післявоєнна розруха. З дівчатами жила на горищі, на чотирьох мали одне «вихідне вбрання», одягались по черзі.

– Мій чоловік Кузьма був столяром, руки мав золоті. Грамот за старанну працю ми з ним багато заробили. А ось мої «ордени», — простягнула Олена Яківна документи.

Це були свідоцтва про смерть! Перший син Сашенька Кондратюк помер у 1952-му, чоловік Кузьма Олександрович — у 1998-му, другий син Євген Кузьмич — у 2007-му, третій син Сергій Кузьмич — у 2010-му.

– А які ж милі і любі вони були! Кузьма дім збудував на Хуторі Шевченка — знесли. Звів дачу у Сальнику — продали за безцінь. У Жені був природний розум, вчився добре, у армії став сержантом і отримав направлення для вступу в Московський державний університет. Отримав професію юриста, працював слідчим. Бувало, скаржився на несправедливість, коли дядька засуджували за 5 кг зерна, а крупні злодії виходили сухими з води. Видно, переживав багато, от і помер передчасно у 53 роки. А Серьожа закінчив військовий коледж, академію, служив, про майора Сергія Кондратюка писали в газеті, — продовжувала Олена Яківна. — Коли похоронили Женю, я тяжко захворіла, операцію мені зробили. Серьожа два тижні сидів біля мене, втішав, допомагав, казав: «Мамо, ми тільки вдвох з тобою остались…» Поїхав до місця служби, а там простудився, температура… І помер від ускладнень грипу. Ось таке моє життя пройшло!

Великі біди ставали на шляху Олени Кондратюк, та вона їх здолала. Сьогодні люди шанують її за життєвий досвід, за доброту і людяність.

– Я дуже радію тому, що Україна незалежна. Але сьогодні біда з нею робиться. Безробіття, безгрошів’я, високі ціни просто знищують людей, особливо важко виживати у селах! — каже жінка.

20 жовтня Олену Яківну Кондратюк вітатимуть з 90-літтям невістки, онуки, родичі, сусіди і друзі. Колектив газети «33-й канал» бажає ювілярці міцного здоров’я і обов’язково відзначити столітній ювілей!