Хлопець став вже п’ятиразовим чемпіоном України з пауерліфтингу та нині вчиться у Вінниці на професійного рятувальника.

– З народження я хворів на дитячий церебральний параліч. Але завдяки зусиллям батьків, лікарів, медичним процедурам та масажам видужав! Вже коли навчався у школі, то мав зайву вагу. Важив 115 кілограмів. Через це однокласники постійно насміхались та кепкували із мене, — розповів курсант першого курсу Богдан Паянок. — Врешті, мені це набридло! І коли мені було 11 років, то батьки підтримали моє прагнення змінитись на краще та придбали абонемент до спортивної зали. Сувора дієта, важкі тренування декілька разів на добу… До речі, я ще відвідував басейн, займався боксом. Зі 115 кілограмів я скинув вагу до 71 кг. Крім того, займався настільним тенісом й легкою атлетикою.

У 14 років професійно почав займатись пауерліфтингом. Успішно поєднував навчання та тренування. За ці чотири роки п’ять разів виборював «золото» всеукраїнської першості серед юніорів у різних вагових категоріях. Знову готуюсь до всеукраїнських змагань. Виборюватиму звання кандидата у майстри спорту. Паралельно успішно закінчив школу.

– Яку найбільшу вагу ти зараз піднімаєш?

– Останній мій чемпіонський результат за результатами чотирьох вправ у піднятті штанги був у загальній сумі — 510 кілограмів! Це ще не межа! Мій зріст — 178 сантиметрів, вага близько 80 кілограмів.

– Ти свідомо вирішив стати рятувальником? Чи не заважає спорт навчанню?

– Це було моє вольове рішення. Я свідомо обрав одну з найбільш гуманних, важливих, важких у світі професій — рятувати людей від біди. А ще під час вступу та здачі нормативів, тестувань до Вищого професійного училища ЛДУ БЖД (м.Вінниця) мої майбутні викладачі та офі­цери щиро дивувались, дізнавшись мою історію життя. Усі ці вступні випробування пройшов із дуже високими балами. Хоча я зараз живу у казармі, але пос­тійно тренуюсь. Добре навчаюсь. Саме чудова фізична підготовка, самовиховання, самодисципліна теж неабияк допомогли та допомагають мені успішно навчатись та розвиватись інтелектуально. Я постійно беру активну участь у різноманітних спортивних заходах у нашому училищі, навіть консультую офіцерів та слухачів училища. Зараз я на практиці у Тиврівському районному підрозділі рятувальників Вінниччини.

– Цікаво, що відчувають нині твої однокласники, які колись знущались із тебе?

– Вони вже давно з мене не кепкують. Навпаки, поважають та шанують мене! Я не маю бажання комусь мститись. Хочу своїм прикладом показати усім хлопцям й дівчатам: займайтесь, тренуйтесь, ніколи не бійтесь змін, якщо вони на краще. Це ніколи не пізно!

Автор: Анатолій Мельник