Людмила Мельничук з Великих Крушлинців навчає дітей українських звичаїв та традицій
Людмила Мельничук працює художньою керівницею у Великокрушлинецькому будинку культури. Уже більше трьох років як Великі Крушлинці стали частиною Вінницької міської територіальної громади у складі Стадницького старостинського округу. Жінка працює в Будинку культури з 2006 року. Діти на її гуртки ідуть з радістю, а свої майстеркласи жінка проводить і за межами населеного пункту.
Вона вміє робити ляльку-мотанку та інші українські обереги, вишивати за кількома техніками, а ще досліджує історію рідного села. Крім того, жінка мріє облаштувати в селі світлицю в традиційному українському стилі, щоб діти та дорослі могли наочно ознайомитися з побутом наших предків.
Як художній керівник, Людмила Мельничук відповідає за сценарії творчих номерів, естетичний вигляд виконавців, також навчає дітей художнього читання, дикції, інтонації, пісні та українських ремесел.
Вперше переступила поріг сільського Будинку культури у 14 років
«Мені тоді запропонували роль Снігуроньки, як зараз, пам”ятаю той час. З того часу у Будинку культури й залишилась. Спочатку була активною учасницею художньої самодіяльності. Згодом почала працювати на посаді художнього керівника. Зрозумівши, що це моє покликання, закінчила Тульчинське училище культури за спеціальністю «Народна художня творчість» та здобула кваліфікацію «організатор театралізованих народних масових свят та обрядів»», – розповідає Людмила Мельничук.
Сьогодні, за її словами, Великокрушлинецький будинок культури має багато здобутків. У закладі працюють різні гуртки. Наприклад, аматорський чоловічий гурт «Джерело».
«У 2016 році завдяки кваліфікованому спеціалісту Леоніду Луцишину гурт здобув звання “народного”. Гордістю нашого села є фольклорний дитячий гурт “Шалені бджілки”, – він утворився пів року тому, але уже має низку досягнень. Його керівником є Сергій Мельничук. Дітки грають на народних інструментах, співають народні українські пісні, беруть участь у різних заходах. Багате наше село і солістами: маємо і дуети, і тріо, і квартет, і квінтет. Квінтет – це наш родинний гурт».
У Будинку культури працюють і гуртки художнього читання, драматичний, також є вокальний жіночий колектив «Криниця». В Будинку культури проводять вечори пам”яті, концерти, тематичні вечори, святкові, урочисті та благодійні. Діє гурток народної творчості «Умілі руки».
«Я найбільше захоплююсь ним. Це ті моменти, які ми називаємо дивом. На цих заняттях у нас з клаптиків тканини народжується іграшка, з паперу – листівка, з ниток та стрічок – чарівний метелик чи бантик, з мішковини – домовичок, з ниток – велетенська куля. В цей момент очі дітей наповнюються світлом та радістю, і я розумію заради чого я тут. Взагалі, я вважаю, що в сьогоднішніх умовах дитяча посмішка – цінніша за все, тому ми намагаємося робити все для того, аби діти мали більше приводів посміхатися, як би важко не було», – каже Людмила Мельничук.
Гурток «Умілі руки» тісно переплітається з народознавством. Як розповідає майстриня, на Івана Купала діти вирушали на поле, збирали квіти та різні лікарські рослини, вивчаючи їх властивості.
«Ми плели віночки. Потім у театралізованому дійстві відроджували звичаї та традиції. До Маковія ми декорували посуд для освячення води, робили “маковійку”, вивчаючи значення кожного елементу в букеті, йшли до сільського храму, щоб освятити вироби та смаколики, діти співали пісень. На різдвяні свята дітки і колядують, і щедрують, а ще вони знають про традиції цього свята. На цей час ми готуємо тематичний вечір до Дня пам”яті Героїв Крут. Провели майстерклас з виготовлення маку пам”яті. Маки виготовляють до пам”ятних днів як символ пролитої крові наших Захисників та відданості ненці Україні», – зазначає майстриня.
«Ляльку-мотанку вчила робити і на міських заходах»
Поштовхом для виготовлення першої ляльки-мотанки став фестиваль у Воробіївці, де були представлені вузликові народні ляльки.
«Я раніше чула про них, але бачити їх не доводилось. Нарешті я зрозуміла, чого не вистачає моїм рукам, – каже пані Людмила. – Довгий час вчилась за книгами, згодом познайомилась з майстринею з Дніпра, Іриною Корінь, яка з великим задоволенням поділилась усіма секретами. Вона не лише навчила, а й вислала для гуртка “Умілі руки” посилку з усім необхідним для роботи. Про українські рушники писанки, вишиванки знають усі, не менш цікавою є лялька-мотанка. Вона робиться з тканини, стрічок, ниток, шляхом намотування, мотати потрібно за годинниковою стрілкою, за основу беруть качан кукурудзи, паперову або дерев”яну трубочку, або скрутку з тканини, це символізує безкінечність. Традиційно, тканину для ляльки – мотанки брали з одягу здорової і щасливої людини, та робили як оберіг як оберіг в дорогу. Така лялечка називається «Подорожницею». Вона обмотується червоною ниткою, яка символізує щасливе повернення додому. Ляльку створюють з щирими почуттями та гарним настроєм. На сьогодні ми з дітками практикуємо різні лялечки. Наприклад, «Берегиня» – це лялька, яка символізує образ матері, символ турботи, любові та достатку. Якщо вона виготовлена разом з дітками, то вона нагадує образ Богородиці, її дарують новоствореним сім”ям, благословляючи їх на щасливе життя. А щоб уберегти дитину від хвороб, мати ставила в колиску ляльку «Пеленашку». Найгарніша лялька – це «Наречена», з віночком, стрічками та довгим волоссям, заплетеним у коси… На сьогодні багато речей з минулого, які частково були втрачені, повертаються до нас. Раніше ляльки мали обереговий зміст, а нині – вони перетворились на мистецтво».
Сьогодні майстриня вчить робити ляльку мотанку, не лише дітей, а й дорослих, проводила майстеркласи на міських заходах та в сусідніх селах. Надалі жінка планує навчитися виготовляти ще й маленькі віночки та кошики з лози, аби лялечки були повністю ручної роботи.
«Тернова хустка могла врятувати цілу родину від голоду»
Крім того, Людмила Мельничук мріє зібрати та облаштувати на базі Будинку культури світлицю в народному українському стилі, обставити її тематичними предметами побуту, щоб люди не забували свою історію та традиції.
«Ми раніше ходили по селу, досліджували нашу історію, просили бабусь показати свої скрині, хто міг – той передавав нам свої старовинні речі. Знаєте, ті ж тернові хустки раніше дуже дорого коштували. Коли був голод, така хустка могла врятувати родину: їх продавали чи вимінювали на зерно, чи хліб. Це все потрібно пам”ятати. Це саме стосується українського намиста. Чому нашим бабусям не вдалось передати нам у спадок ті ж коралі? Тому що вони їх, так само як і хустку, вимінювали за хліб, щоб зберегти свій рід», – розповідає Людмила Мельничук.
Довідка. Охочі долучитися до гуртків, які діють у Будинку культури, можуть звертатися за номером телефону: 097-769-80-26.
