Вінницький ансамбль «Радість» відзначив 28 років творчості великим концертом
У Палаці дітей та юнацтва ансамбль «Радість» подарував глядачам яскраву програму з вокальних і хореографічних номерів. Концерт став підсумком року праці та творчого розвитку колективу, а для 14 випускників — зворушливим прощанням зі сценою, яка була важливою частиною їхнього життя.
Цьогоріч Народному художньому колективу України ансамблю танцю «Радість» виповнилося 28 років. Цю дату відзначили великим звітним концертом, який зібрав повну залу глядачів. Поки гості чекали перших виходів, за кулісами панувало напружене й зосереджене життя: дівчата фіксували віночки, поправляли вишиванки, повторювали рухи, хлопці підтягували пояси, перевіряли чоботи, налаштовувалися перед виходом і ще раз подумки проходили свої партії.
У концерті взяли участь 120 вихованців. У програмі – 28 номерів, серед них і танцювальні, і вокальні. У кожному з них – велика робота дітей і педагогів, точність, зібраність, любов до українського народного мистецтва і та краса, яка народжується через щоденні репетиції. Тут усе тримається на довірі, уважності одне до одного і щирості до глядача.
«За майже три десятиліття “Радість” виросла у колектив, який знають далеко за межами Вінниці. За цей час ансамбль став учасником понад двохсот фестивалів в Україні та за кордоном, а українське мистецтво з великим успіхом представляв на престижних фольклорних фестивалях у 33 країнах Європи, Азії та Африки. Сьогодні у “Радості” мистецтву хореографії навчаються понад 300 дітей віком від 5 до 18 років», – розповідає директорка департаменту освіти міської ради Оксана Яценко.
А вже цього навчального року ансамбль випускає у доросле життя 14 вихованців. У Палаці дітей та юнацтва кажуть: «Радість» давно стала не лише знаним творчим колективом, а й частиною культурного обличчя Вінницької громади.
«Ансамбль “Радість” займає визначне місце в культурному просторі, тому що розвиває дитячу творчість, бере активну участь у концертах і фестивалях, популяризує мистецтво серед молоді та зберігає національні культурні традиції, – розповідає директорка Палацу дітей та юнацтва Ірина Матусяк. – “Радість” – це місце, де народжуються мрії, розкриваються таланти й формується віра дитини у власні сили через силу мистецтва».
Про шлях колективу, який за майже три десятиліття став для тисяч дітей школою мистецтва і характеру, розповідає заслужений працівник культури України, відмінник освіти та художній керівник Народного художнього колективу ансамблю танцю Віктор Бойко. Каже: нині важко повірити, що колись усе починалося з кількох дітей, перших костюмів і великої віри в справу.
«28 років тому “Радість” фактично починалася з нуля. Було 12 дівчаток. Шили костюми, ставили перші номери, зацікавлювали дітей, щоб вони приходили й залишалися в колективі. Сьогодні в ансамблі вже понад 300 дітей, у репертуарі – більше чотирьох десятків танців, є вокальний напрям, а сам колектив став потужним і знаним далеко за межами Вінниці. Для нас важливо не лише навчити дитину танцювати чи виступати на сцені. Передусім хочемо, щоб діти виростали відповідальними, уважними одне до одного, відкритими, дисциплінованими», – зазначає Віктор Бойко.
На запитання, що дає дітям виступ на сцені перед великою глядацькою аудиторією, керівник ансамблю каже:
«Часто буває, що дитина приходить зовсім маленькою, нічого не вміє, може соромитися чи не вірити в себе, але з роками розкривається, вчиться, росте й починає зовсім по-іншому себе відчувати. Ми завжди говоримо вихованцям, що їхній головний суперник – не хтось поруч, а вони самі вчорашні. Треба бути сьогодні кращими, ніж учора, а завтра – кращими, ніж сьогодні. Хореографія не дає швидкого результату, тут усе приходить через велику працю, повторення, витримку і час. Але саме це формує характер».
За ці роки через «Радість» пройшли тисячі дітей. І навіть якщо хтось займався не так довго, усе одно колектив залишає свій слід. Випускники далі проявляють себе в житті як відповідальні, ініціативні особистості, які вміють організувати себе й інших. І це для нас дуже цінно. Попри війну, попри те, що зараз менше урочистостей, ми продовжуємо працювати й представляти Вінницю та Україну за кордоном. Головна місія колективу – робити дітей людяними й щасливими. І це залишається з ними на все життя», – підсумовує Віктор Бойко.
«Радість» – це ще й особисті історії тих, хто виріс у цьому колективі. Для когось усе починалося з дитячої мрії, а з часом перетворилося на роки сцени, дружби, поїздок і досвіду, який залишається з людиною назавжди. Саме так про ансамбль говорить його випускниця Надія Іванішина.
«Я відтанцювала в “Радості” 13 років. Для мене українські народні танці були важливими ще з дитинства, а з часом і сам колектив став справжньою сім’єю. За ці роки сцена дала мені дуже багато – і в емоційному сенсі, і в людському. Це досвід, спогади, відчуття великої команди, в якій усі підтримують одне одного, – розповідає артистка. – Мені подобаються всі танці, які є в репертуарі, але серед улюблених – “Буковинський”, “Волинка” і “Вишивальниця”. У “Волинці” дуже люблю костюми і сам характер танцю, його мотив. А “Вишивальниця” для мене ближча емоційно, бо це дуже красивий, повільний номер, який особливо гарно виглядає зі сцени».
Зі слів артистки, дуже запам’ятовуються дітям поїздки за кордон. Один із таких моментів був цього літа у Франції, коли юнаки та дівчата виступали на концерті й бачили, наскільки людям відгукується те, що роблять українські артисти.
«Коли на тебе дивляться очима, повними захоплення, коли ти відчуваєш, що українська культура відгукується в душах людей. І, напевно, одне з найціннішого в цьому – те, що ми робимо це разом. Закулісся теж багато чому вчить. Глядач бачить усмішки, красиві костюми, легкість на сцені, але за цим стоїть велика праця. Між номерами часто є лише лічені хвилини, щоб перевдягнутися, зібратися і знову вийти на сцену. Це велика спільна робота – і наша, і педагогів, які завжди поруч. Саме тому “Радість” для мене – важлива частина життя», – продовжує Надія.
У «Радості» все починається задовго до оплесків – у репетиційній залі, у щоденній дисципліні, у хвилюванні перед виходом, у підтримці за кулісами. А вже на сцені ця щоденна праця переходить у точність руху, емоцію і той зв’язок із глядачем, заради якого діти й виходять на сцену знову і знову.
Сьогодні ансамбль продовжує жити, зростати професійно й виховувати нові покоління дітей, для яких сцена стає місцем першої відповідальності, першої віри в себе і великої любові до українського мистецтва.
Джерело – новини ВМР
