У Вінниці 10 вересня попрощаються з двома воїнами-добровольцями — Володимиром Реганом та Олександром Олівком
Вінницька громада 10 вересня 2026 року віддає шану двом полеглим Захисникам — Володимиру Регану та Олександру Олівку. Обидва добровільно стали до лав Сил оборони від перших днів повномасштабного вторгнення Росії і віддали життя за свободу та незалежність України.
Володимир Реган (Реган Володимир Володимирович) полишив цивільну роботу на землі заради окопів. Воював із позивним «Дядя Вова» у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, а в 9-му окремому мотопіхотному батальйоні обіймав посаду водія-механіка БМП. За високу професійність і вірність військовій присязі його відзначили медаллю «За службу українському народу». Найтяжчі випробування випали на Донеччині: життя воїна обірвалося 26 грудня 2024 року під час бойового зіткнення з ворогом поблизу села Нововасилівка Покровського району. Герою назавжди — 50 років.
Тривалий час доля чоловіка залишалася невідомою. Його мати Надія Іванівна до останнього сподівалася, що син живий, і була постійною учасницею вінницьких акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти. Згодом побратими свідчили про трагічні обставини: через наступ російських військ евакуювати пораненого бійця не судилося. Дружина полеглого Наталія пригадує, що рішення захищати рідну землю Володимир прийняв миттєво — оббивав пороги військкомату, поки з третьої спроби його нарешті не мобілізували. «Іншої долі для себе чоловік тоді не вбачав. Готовий був іти навіть водієм бензовоза, лиш би взяли до війська, — ділиться дружина. — На фронті він отримав позивний “Дядя Вова” — у ньому вся його доброта, підтримка, рішучість і турбота…»
Народився Володимир Реган 6 березня 1974 року у Стадниці. Після базової середньої освіти в місцевій школі він опанував спеціальність механізатора в Гущинецькому вищому професійному училищі, згодом пройшов строкову службу в армії та повернувся до рідного села. Хліборобська справа була його справжнім покликанням: чоловік працював у місцевому сільгосппідприємстві та на власній землі, а останнім цивільним місцем роботи стало ТОВ «Поділля-залізобетон», де він був бульдозеристом. Особливою гордістю Володимира була родина: кохана дружина, дві доньки, а також батьки й брат.
«Володимир надзвичайно любив працювати на землі, і вона, відчуваючи це тепло, завжди віддячувала йому гарними врожаями, — розповідає дружина. — Він щиро любив людей і завжди поспішав на допомогу. У його вмілих руках будь-яка техніка – від трактора до комбайна – працювала бездоганно. Сусіди згадують про нього з неймовірною теплотою, бо Володимир нікому не відмовив і ніколи не сказав злого слова. Він понад усе мріяв повернутися з перемогою до рідної домівки, обійняти близьких, знову сісти за кермо трактора і в майбутньому обов’язково дочекатися онуків…»
Церемонія прощання з Володимиром Реганом відбудеться у Стадниці: о 10:00 за адресою вул. Шевченка, 10, о 12:00 вона продовжиться у стінах церкви святого Дмитра, а о 13:00 воїна поховають на місцевому кладовищі.
Олександр Олівко (Олівко Олександр Валерійович) у цивільному житті був пастором вінницької церкви «Світле життя». Із 2014 року він активно волонтерив, допомагаючи війську, а на початку масштабної російської агресії добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Перший бойовий досвід здобув під час оборони Києва, згодом став професійним снайпером у складі 1-го штурмового батальйону 3-го армійського корпусу. На передовій мав позивний «Капелан», який відображав його духовне покликання, людяність та непохитну віру. Олександр відзначався мужністю та неабиякою витривалістю, займався відбором і підготовкою майбутніх снайперів як для свого бойового підрозділу, так і для 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Фронтовий шлях воїна пролягав через найгарячіші точки: від Київщини до Запорізького, Херсонського та Бахмутського напрямків. За час служби Олександр пройшов військові щаблі від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта. Життя Захисника обірвалося 5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання. Йому було 50 років.
За мужність та героїзм Олександр Олівко отримав високі нагороди, серед яких державна відзнака — орден «За мужність» III ступеня, почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а також медаль «За сприяння обороні Києва» та почесна відзнака «За мужність та відвагу».
«Як багатодітний батько й пастор, Олександр мав усі підстави не йти на війну. Але служіння Господу він ототожнював зі служінням українському народу та вважав це за велику честь, – розповідає дружина полеглого воїна Ірина. – У війську його віра набула ще більшої сили. Чоловік був надзвичайно міцним духом та волею й усіляко підтримував своїх побратимів. На кожного він дивився очима батька: по-батьківськи навчав, а коли потрібно – картав чи підказував. Усе для того, щоб уберегти найцінніше для кожної людини – життя…»
Олександр Олівко народився 23 червня 1976 року у Херсоні, звідки невдовзі його родина переїхала до Вінниці. Тут він навчався у середній школі №27, але свідоцтво про базову середню освіту отримав у Погребищі, там же закінчив вище професійне училище, здобувши спеціальність водія-автослюсаря. Ще в підлітковому віці він щиро увірував у Бога, і ця віра лише зміцніла після проходження строкової служби в армії. Духовний шлях чоловік успішно поєднував з активною професійною діяльністю у торговельній сфері: кар’єру розпочав із посади менеджера у фірмі «Маріо», а згодом відкрив власний магазин сантехніки «Благо». У щасливому шлюбі разом із дружиною виховував чотирьох дітей — трьох донечок і сина. Сьогодні його вісімнадцятирічний син перебуває у лавах Збройних Сил України, куди пішов добровольцем, наслідуючи батька.
«Війна змінила все, та лиш не серце та душу Олександра. До останнього свого подиху він залишався добрим, щирим і світлим. Його повітрям була віра, а крилами – родина, – ділиться дружина Героя Ірина. – Чоловік огортав нас теплом. Поряд із ним завжди панували затишок і спокій. Він усе робив по-справжньому: умів любити, надихати, оберігати…»
Церемонія прощання з Олександром Олівком розпочнеться о 10:00 у «Домі молитви» за адресою: вул. Праведників Світу, 3-А. Чин поховання воїна відбудеться о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!
