130 днів у карцері, понад 850 сторінок свідчень: у Вінниці презентували книгу «Jingle bellZ» Олексія Анулі
У Вінниці 28 вересня відбулася презентація документальної книги «Jingle bellZ»: з читачами зустрівся її автор — захисник України та колишній військовополонений Олексій Ануля. Організувала подію книгарня «Герої», а гості могли поставити авторові запитання й поспілкуватися з ним особисто.
Видання вже побувало у владних кабінетах багатьох держав світу. Воно — про пам’ять і про людей, які вже не розповість свою історію власним голосом, і про тих, кому ще належить повернутися з російської неволі.
За плечима Олексія Анулі — без малого десять місяців російського полону. 130 днів із них він провів у карцері, у повній ізоляції.
Фізичне й психологічне насильство, яке він там пережив, лягло на сторінки книги. Для автора це не лише особиста історія, а й документальне свідчення злочинів росіян проти українців.
Він вижив і повернувся, щоб розповідати і про власний досвід, і про тих, хто й досі в неволі. Його виступи звучали на сесіях Ради ООН з прав людини, у Давосі, а також у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Ці задокументовані факти — частина його системної роботи: викривати російські злочини й доносити світові правду про те, як поводяться з українськими військовополоненими.
Своїми враженнями про книгу Сергій Моргунов — вінницький міський голова — поділився після особистої зустрічі з автором, яка відбулася того ж дня.
« “Jingle bellZ”, яку Олексій презентує у Вінниці, – документальна книга про війну і полон. Про те, що довелося пережити йому та людям, яких він зустрів у російській неволі. Про тих, хто не повернувся. І про тих, хто досі чекає на повернення додому, – написав на своїй сторінці у фейсбуці очільник громади. – Дякую Олексію за відверту розмову і книгу з автографом. А найбільше – за захист України, сталевий характер і сміливість знову повертатися до найважчих моментів свого життя, щоб говорити правду».
Сам Олексій Ануля — спортсмен і чемпіон із кікбоксингу, який захищав Чернігівщину. Щойно розпочалося повномасштабне російське вторгнення, він став на захист України. У боях потрапив у полон, де пройшов через катування, голод, брак сну та нелюдські умови. Додому він повернувся внаслідок обміну 31 грудня 2022 року.
На презентації Олексій розповів і про трагедію своєї родини: батька катували, а потім спалили живцем у церкві на Чернігівщині.
Триматися в неволі, за словами захисника, допомагали думки про найрідніших. Він знав: удома на нього чекають діти й сім’я, і саме це додавало йому сил боротися за життя навіть у найтяжчі моменти.
Уже вдома Олексій узявся системно фіксувати пережите. Роботу над книгою він стартував у середині 2023 року, проте перший рік давався важко — вдалося написати лише кілька десятків сторінок. Наприкінці 2024-го робота продовжилася в Латвії: там за два з половиною місяці він написав понад 850 сторінок матеріалу.
«Це не просто моя особиста історія. Кожна подія мала бути підтверджена фактами. Для мене було важливо встановити причетних, знайти матеріали й зафіксувати все так, щоб ні в кого не виникало сумнівів у правдивості написаного», – розповів Олексій Ануля.
Чимало часу пішло на перевірку фактів. Автор зізнається: навіть ілюстрації до видання вдалося зібрати не одразу, це результат тривалих пошуків. І для нього принципово, аби кожен епізод спирався не лише на спогади, а й на неспростовні докази.
Книга не обмежується хронологією неволі. Автор міркує про людську поведінку в екстремальних умовах, про стосунки між людьми в замкненому середовищі та про межі фізичної й психологічної витривалості. Ідеться про родину, відповідальність та вміння зберегти себе там, де усталені норми життя вже не діють.
«У цій книзі я максимально відверто описав ту правду, яку іноді соромно визнавати. Але я впевнений: кожен, хто її прочитає, зможе зазирнути й у потаємні куточки власної свідомості. Тут багато моїх рефлексій, роздумів і висновків, адже в полоні часу для роздумів було більш ніж достатньо», – зазначив автор.
Окремий сенс має обкладинка видання. На ній — травмована рука самого Олексія, яка вириває рослину, що проросла крізь бетон. Цей образ народився з реальної історії полону: в одному з місць утримання захисник побачив стеблинку, яка нагадала, що життя назовні триває попри ізоляцію та бетонні стіни.
«Ця рослина та її аромат стали для мене своєрідним символом того, що життя існує поза межами цього страшного місця. Там зовсім інакше починаєш сприймати такі прості речі», – ділиться спогадами автор.
Звільнившись, Олексій продовжив збирати дані про людей, причетних до жорстокого поводження з українськими військовополоненими. Певна частка такої роботи, як він зазначає, залишається поза публічним полем. Водночас про пережите він розповідає на міжнародних заходах, де обговорюють російські воєнні злочини й порушення прав людини.
«Робота триває і не зупиняється. Для мене важливо не тільки розповідати про пережите, а й робити все можливе, щоб ті, хто вчиняв ці злочини, були встановлені, а сама правда залишалася задокументованою», – зазначив Олексій.
Нині книгу перекладають іншими мовами, щоб про російський полон дізналися й за межами України. Інтерес до видання вже виявили кінематографісти, проте автор квапитися з екранізацією не хоче: спершу він має намір завершити іншомовні версії та максимально розширити аудиторію.
