Воїн із позивним «Компас»: 1 жовтня Вінниця прощається із захисником Сергієм Порицьким
Першого жовтня Вінниця віддає останню шану Сергію Порицькому, відомому на фронті як «Компас». Захисник загинув на Донеччині: після бою під Тоненьким він довго вважався зниклим безвісти.
До війська Сергій Леонідович долучився у грудні 2022 року. Першою його частиною стала 61-ша окрема механізована Степова бригада, де він служив сапером. Згодом він продовжив службу в 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха, де обіймав посаду старшого стрільця-оператора. Бойові дороги вели воїна через Сумщину, Чернігівщину та Донеччину.
Запеклий бій 9 березня 2024 року під селом Тоненьке Покровського району надовго змінив усе: воїна оголосили зниклим безвісти. Згодом найгірші побоювання рідних підтвердилися — Сергій загинув. Воїну назавжди залишилося 40 років.
Позивний «Компас» закріпився за ним не випадково — про це розповідає сестра полеглого воїна Ольга: як інженер із телекомунікацій, Сергій добре знався на картографії, безпомилково визначав розташування підрозділу і вмів прокласти маршрут на місцевості: це вміння надзвичайно цінували його побратими.
«Сергія на передовій також щиро любили за чуйне серце, надійне плече та безвідмовність, — згадує Ольга. — Він розумів, що з Донецького напрямку можна не повернутися, але для нього не існувало компромісів із власною совістю чи втечі від обов’язку. Сергій обрав шлях воїна і до останнього мужньо захищав рідну землю…»
Сергій Леонідович Порицький — він народився у Вінниці 10 липня 1983 року. Освіту здобував у міській школі №29, а фах опановував у Вищому професійному училищі №4, де здобув спеціальність у галузі телекомунікацій. Згодом були Харківський фаховий коледж інформаційних технологій та заочне відділення Одеської національної академії зв’язку. Спершу він працював за спеціальністю, а останні роки присвятив роботі оператора на кондитерській фабриці «Рошен».
«Сергій неймовірно любив життя та намагався прожити його без жалю за втраченими можливостями. Він прагнув нових знань та мав надзвичайно добре серце — якби міг, обійняв би цілий світ, — каже сестра Героя. — Брат надзвичайно любив двох своїх племінників і саме заради їхнього мирного майбутнього пішов на війну. Моєму сину Сергій, зокрема, передав велику пристрасть до футболу й щиро радів його першим крокам у спорті. Сам же палко вболівав за “Шахтар” і мріяв колись потрапити на “Донбас Арену”, щоб повболівати за улюблену команду. На жаль, доля розпорядилася інакше, і на Донеччині йому довелося прийняти свій останній бій…»
Прощання розпочнеться о 11:00 на вул. С. Зулінського, 33. Об 12:30 жалобна церемонія продовжиться у храмі Святих Жон-Мироносиць на вул. Київська, 130, а о 14:00 воїна поховають на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Рідним і близьким — щирі співчуття. Полеглим Захисникам України — вічна шана й пам’ять!
